Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 138

— Та звісно ж. То ваш дім, Елайджо.

Підійшовши ближче, Гаррі побачив, що в того чоловіка жахливий вигляд: міцне, кремезне тіло і перехняблене, вкрите близнами лице. Вони потисли одне одному руки.

— Я Гаррі Квеберт.

— Допрого вешора, пане Квеберте, — відказав чолов’яга; він насилу балакав, та ще й дуже невиразно. — Мене жвати Лютер Калеб.

Наступного дня після балу Аврора вирувала: з ким Гаррі Квеберт поїде на Мартас-Віньярд? Тут його ніколи не бачили з жінкою. Може, в нього подруга в Нью-Йорку? Чи він візьме якусь дівчину з Аврори? Може, він уже встиг завоювати чиєсь серце, адже він такий потайний? І чи буде про це в часописах, що пишуть про життя зірок?

Єдина людина, яку не хвилювала ця мандрівка, був сам Гаррі. Вранці в понеділок, 21 червня, він сидів удома і був страшенно занепокоєний: хто знає про них із Нолою? Хто вистежив його навіть у вбиральні? Хто наквецяв на дзеркалі ті мерзенні слова? Та ще й помадою: жінка, звісно ж. Але хто? Щоб не думати про це, він сів за столом і вирішив упорядкувати свої папери; тоді він і побачив, що одного аркуша таки бракує. Сторінки, що він написав про Нолу в день, коли та намагалася накласти на себе руки. Він добре пам’ятав, що лишив її тут. За останній тиждень на столі накопичилася купа чернеток, та він завжди нумерував їх у хронологічному порядку, щоб потім дати з ними раду. І ось тепер, перебравши їх, переконався, що одного аркуша таки нема. То була важлива сторінка, він добре її пам’ятав. Він іще двічі порозкладав папери, витрусив портфель: ані сліду. Це неможливо. Він завжди ретельно перевіряв, чи не лишив бува чогось на столі у «Кларксі». В Гусячій бухті він працював лише в кабінеті, а як сідав часом на терасі, то потім усе заносив до хати. Аркуш не міг загубитися, але ж де він? Обнишпоривши весь дім і нічого не знайшовши, він подумав: а чи не заходив хтось до нього в пошуках компромату? Може, та сама людина, яка під час балу лишила під напис на люстрі у вбиральні? Від цієї думки йому до нудоти скорчило живіт.

Того ж таки дня Нолу виписали. Щойно повернувшись в Аврору, вона мерщій побігла до Гаррі. До Гусячої бухти прийшла надвечір; він сидів на березі з бляшанкою в руках.

Угледівши його, дівчина кинулася в обійми; він підхопив її й заходився кружляти.

— Гаррі, любий Гаррі! Бути тут із вами — мені так цього бракувало!

Він міцно обняв її.

— Ноло! Люба Ноло…

— Як ви, Гаррі? Ненсі казала, що ви виграли головний приз у лотереї.

— Так! Уявляєш собі?

— Путівка для двох на Мартас-Віньярд! І на коли?

— З відкритою датою. Як захочу, маю просто зателефонувати в готель і забронювати номер.

— Візьмете мене з собою? О Гаррі, візьміть мене, там ми зможемо бути щасливі й не треба буде ховатися!

Він не відповів. Вони трохи пройшлися понад морем, спостерігаючи, як хвилі закінчують на піску свій біг.

— Звідки котяться хвилі? — запитала Нола.

— Здалеку. Вони котяться здалеку, щоб побачити берег великої Америки і вмерти.

Він пильно поглянув на Нолу, і раптом гнівливо обхопив долонями її обличчя.