Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 135

Тож місяць перед балом Емі Пратт заповзято ходила містом, невиправдано дорого продаючи лотерейні квитки, та їх усе одно купували, боячись отримати погане місце. Подейкували, прибуток від продажу (досить непоганий) вона клала собі до кишені, та відверто говорити про це ніхто не наважувався: з нею не варто було псувати стосунків. Казали, якогось року вона випадково «забула» надати місце за столиком жінці, з якою посварилася. І коли розпочалася вечеря, бідолашка так і лишилася стояти посеред зали.

Гаррі спершу вирішив не йти на той бал. Щоправда, за декілька тижнів перед тим купив собі місце, та зараз у нього не було настрою виходити з хати: Нола досі лежала в лікарні, і він почувався нещасним. Йому кортіло побути самому. Та просто в суботу ввечері в двері загрюкала Емі Пратт: вона вже давно не бачила його в місті, він уже не ходив до «Кларксу», тож Емі хотіла упевнитися, що він її не підведе. Гаррі неодмінно мусить бути на тому балу, вона вже всім сказала, що він буде. Вперше на її вечорі присутня зірка з Нью-Йорка, і, хтозна, може, наступного року Гаррі повернеться й привезе з собою всіх зірок шоу-бізнесу. А за декілька років увесь Голлівуд і весь Бродвей приїдуть до Нью-Гемпширу на одну з найголовніших світських вечірок Східного узбережжя, якою стане цей бал. «Гаррі, ви ж прийдете сьогодні ввечері? Ви ж будете, так?» — скиглила і благала вона, крутячись під дверми, і він урешті погодився, передусім тому, що не вмів відмовляти; їй навіть пощастило втелющити йому лотерей на п’ятдесят доларів.

Удень він поїхав відвідати Нолу в лікарні. Дорогою придбав у крамниці в Монберрі ще декілька оперних платівок. Не втримався, бо знав, що музика для неї — велике щастя. Та він забагато витрачав. І вже не міг собі таке дозволяти. Боявся й уявити стан свого банківського рахунка, не хотів навіть з’ясовувати, що там лишилося. Його заощадження оберталися димом, і якщо так триватиме й далі, то йому не буде чим заплатити за дім до кінця літа.

У лікарні вони погуляли парком, і в затишному гаю Нола пригорнулася до нього.

— Гаррі, я хочу поїхати звідси…

— Лікарі кажуть, що за кілька днів тебе випишуть.

— Ви не зрозуміли: я хочу поїхати з Аврори. З вами. Тут ми ніколи не будемо щасливі.

Він мовив:

— Колись.

— Що колись?

— Колись ми поїдемо звідси.

Вона засяяла.

— Справді? Гаррі, це правда? Ви повезете мене далеко-далеко?

— Дуже далеко. І ми будемо щасливі.

— Так, дуже щасливі!

Вона міцно пригорнула його до себе. Щоразу, коли вона до нього наближалася, його тілом пробігав солодкий дрож.

— Сьогодні ввечері бал, — сказала вона.

— Так.

— Ви підете?

— Їй-богу, не знаю. Обіцяв Емі Пратт, що прийду, але настрою нема.

— Ой, підіть, прошу вас! Я мрію туди піти. Завжди мріяла, щоб хтось повів мене на той бал. Та я ніколи не піду… Мама не хоче.

— Що мені там робити самому?

— Гаррі, ви будете не сам. Я теж там буду, у вас у голові. Ми будемо танцювати разом! Хоч би що сталось, я завжди буду у вашій голові!

Почувши те, він розгнівався.

— Як це — хоч би що там сталося? Що це означає?