Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 113

Гаррі дізнався про все те від Ерні Пінкаса о десятій ранку. Той довго грюкав у двері й, угледівши Гаррі в халаті і з розпатланою чуприною, зрозумів, що розбудив його.

— Я подумав, що вам ніхто не скаже, ото і прийшов, — сказав він.

— Про що не скаже?

— Це Нола.

— Що Нола?

— Вона намагалася вкоротити собі віку. Намагалася накласти на себе руки.

20. Обід у саду

  — Гаррі, в тому що ви мені розповідаєте, є якийсь лад?
  — Авжеж.
  — То який?
  — Ось ви зараз мене запитали… Насправді, може, і ніякого.
  — Гаррі, це так важливо! Якщо ви мені не допоможете, я нічого не зможу зробити!
  — Та байдуже, який у мене лад. Важливо, зрештою, який лад у вас. То на якому ми зупинилися? На дев'ятнадцятому?
  — На двадцятому.
  — Тоді номер двадцять: перемога у вас самому, Маркусе. Вам залишається тільки впустити її.

Рой Барнаскі зателефонував мені вранці в суботу, 28 червня.

— Любий Ґольдмане, чи знаєте ви, яке число у понеділок?

— Тридцяте червня.

— Тридцяте червня. Невже? Здуріти можна, як швидко час біжить. Il tempo è passato, Ґольдмане. І що в нас буде в понеділок тридцятого червня?

— Національний день крем-соди, — відказав я. — Допіру читав про це статтю.

— Тридцятого червня спливає ваш термін, Ґольдмане! Ось що буде в понеділок. Я щойно розмовляв із вашим агентом Дуґласом Кларреном. Він у нестямі. Каже, перестав вам телефонувати, бо ви некерований. «Ґольдман — це скажений жеребець», — ось що він мені сказав. Вам намагаються простягнути руку допомоги, знайти якийсь вихід, а ви волієте гнати наосліп, щоб вгатитися в стіну.

— Руку допомоги? Вам треба, щоб я придумав якусь порнографію про Нолу Келлерґан.

— Не треба красивих слів, Маркусе. Я хочу розважати читача, щоб йому кортіло купувати книжки. Люди дедалі менше купують книжок, хіба що всілякі жахіття, де знаходять свої підсвідомі ниці бажання.

— Я не збираюся писати дурню лише задля порятунку власної кар’єри.

— Як хочете. Так ось що буде тридцятого червня: моя секретарка Мариза, ви її добре знаєте, о десятій тридцять прийде до мене в кабінет на нараду. О цій порі в понеділок ми завжди обговорюємо виконання основних угод, що їхні терміни спливли протягом тижня. Вона скаже: «Маркус Ґольдман повинен був до сьогоднішнього дня надати нам рукопис. Ми нічого не отримали». Я солідно кивну, потім зачекаю до кінця дня, до останньої хвилини відкладаючи жахливий обов’язок, а десь о пів на восьму з глибоким жалем зателефоную Річардсонові, завідувачу юридичним відділом, і доведу до його відома цю прикру ситуацію. Скажу, що ми негайно позиваємося на вас за невиконання умов угоди і вимагаємо відшкодувати десять мільйонів доларів збитку.