Читать «Посмертні записки Піквікського клубу» онлайн - страница 9
Чарлз Дікенс
— Цього ранку ви зробили нам величезну послугу, сер, — звернувся до незнайомого містер Піквік. — Дозвольте нам, на знак вдячності, просити вас ласкаво пообідати з нами.
— З великою охотою… не хочу ставити свої умови, але жарена курка з грибами… надзвичайна річ… на яку годину?
— Зараз подумаємо, — відповів містер Піквік, глянувши на свій годинник. — Тепер — коло третьої. Скажімо, о п’ятій?
— Підходить якнайкраще, — промовив незнайомий. — О п’ятій рівно?.. Бувайте.
Піднявши капелюх на кілька дюймів від голови і недбало наклавши його знову трохи набакир, незнайомий з брунатним пакунком, що наполовину вистромився з його кишені, похапцем вийшов з двору й повернув на Головну вулицю.
— Очевидно, бачив багато країн і звик спостерігати і людей, і речі,— зауважив, містер Піквік.
— Хотів би я подивитись на його поему, — сказав містер Снодграс.
— А я на його собаку, — промовив містер Вінкл.
Містер Тапмен не сказав нічого, але згадав донью Хрістіну, шлунковий зонд та фонтан, і на очі йому набігли сльози.
О п’ятій рівно прийшов незнайомий. Він збувся свого брунатного пакунка, але не змінив нічого в своєму убранні і став, скільки було можливо, ще говіркішим.
— Що це? — спитав він, коли слуга зняв покришку з одної з мисок.
— Камбала, сер.
— Камбала… ага… Знаменита риба… її завжди присилають з Лондона… Власники ресторанів улаштовують політичні обіди… вози камбали… десятки кошів… хитрющі хлопці… Склянку вина, сер?
— З охотою, — сказав містер Піквік. І незнайомий випив спершу з ним, потім з містером Снодграсом, потім з містером Тапменом, потім з містером Вінклем і нарешті з усім товариством разом, і робив це майже так само швидко, як говорив.
— Що то за метушня… у вас, на другому поверсі, офіціант? — спитав незнайомий, — тягнуть нагору лави… бігають теслярі… лампи, склянки, арфа… Що це буде?
— Бал, сер, — відповів слуга. — Добродійний бал, сер.
— Чи багато в цьому місті гарних жінок? Не знаєте, сер? — зацікавився містер Тапмен.
— Надзвичайно… маса… Кент, сер… кожен знає Кент… яблука, вишні, хміль і жінки… Склянку вина, сер?
— З великою приємністю, — відповів містер Тапмен. Незнайомий налив і враз випив.
— Дуже хотілося б відвідати цей бал, — відновив стару тему містер Тапмен. — Страшенної
— Білети в буфеті, сер, — вкинув слово слуга.
— А, вже починається! — нашорошив вуха незнайомий. — Чуєте, скрипки? А тепер арфа… поїхали!
Різноманітні звуки, що долинали згори, сповіщали про початок першої кадрилі.
— Як хотілося б мені піти туди! — повторив містер Тапмен.
— Хотів би й я, — сказав незнайомий, — клятий багаж ще не прийшов… здоровенні ящики, а одягти нема чого… дивно, правда ж?
Загальна добродійність була одною з найтиповіших рис теорії піквікців, але ніхто з них не додержував цього благородного принципу так ревно, як містер Тапмен. Кількість згадуваних у протоколах Товариства випадків, коли добрячий джентльмен посилав до інших членів клубу людей, що потребували грошової або речової допомоги, майже неймовірна.