Читать «Посмертні записки Піквікського клубу» онлайн - страница 11

Музика заграла фінал; танцюючі пішли в прохідку по кімнаті. Містер Тапмен із своїм компаньйоном, ставши в куток, почали розглядати публіку.

— Чарівні жінки, — зауважив містер Тапмен.

— Пождіть хвилинку, — озвався незнайомий. — Це — дрібниця… аристократія ще не приїхала… чудернацьке місто… Вищі службовці з корабельні не визнають нижчих… Нижчі гребують дрібними поміщиками… дрібні поміщики зневажають крамарів… а урядовці не визнають нікого.

— Що то за білявий хлопчисько з манюсінькими оченятами в такому смішному костюмі? — запитав містер Тапмен.

— Шш і тихо, прошу… манюсінькі оченята… смішний костюм… хлопчисько… прапорщик 97-го полку… шановний Вілмот Снайп… люди доброго роду, ті Снайпи… дуже.

— Сер Томас Клабер, леді Клабер і міс Клабер! — грімким голосом крикнув чоловік коло дверей. Поява високого джентльмена у блакитному фраку з блискучими гудзиками, огрядної дами в блакитній атласній сукні й двох молодих леді такого ж розміру і в однакових модних вбраннях викликала в залі велику сенсацію.

— Урядовець… начальник корабельні… видатна людина… навдивовижу видатна людина… — коментував незнайомий, поки весь добродійний комітет супроводив містера Томаса Клабера з родиною на почесні місця в залі. Шановний Вілмот Снайп з іншими благородними джентльменами з’юрмилися там, щоб привітати панночок Клабер, а сер Томас Клабер, гордовито випроставшись, велично позирав на товариство поверх своєї чорної краватки.

— Містер Смісі, місис Смісі і міс Смісі! — знову сповістили коло дверей.

— Що то за Смісі? — спитав містер Тапмен.

— Якийсь службовець… з корабельні, — сказав незнайомий.

Містер Смісі шанобливо схилився перед сером Клабером, а той відповів досить поблажливим поклоном. Леді Клабер глянула в лорнетку на місис Смісі та її дочок, а місис Смісі своєю чергою байдужо глянула на дам, чоловіки яких зовсім не служили на корабельні.

— Полковник Балдер, місис Балдер і міс Балдер!

— Начальник гарнізону, — сказав незнайомий, відповідаючи на запитливий погляд містера Тапмена.

Панни Клабер тепло привітали панну Балдер. Зворушливу зустріч пані Балдер з леді Клабер трудно описати. Полковник Балдер і сер Томас Клабер обмінялись тютюном і виглядали як пара Олександрів Селкірків — „володарів усього, що лишилось живе".

Поки місцева аристократія — Балдери, Клабери та Снайпи — оберігали так свою гідність в одному з кінців кімнати, інші класи товариства наслідували їхній приклад в інших її кінцях. Менш аристократичні офіцери 97 — го полку офірували себе родинам менш видатних службовців корабельні. Дружини нотарів разом із дружиною винаря головували в громаді другого рангу (броварникова дружина бувала в Балдерів); а місис Томлінсон — орендарку пошти, за спільною, здавалося, згодою, обрали на лідера торговельної партії.

Одним з найпопулярніших персонажів у своєму колі був невеличкий гладун із смужкою настовбурченого чорного волосся круг черепа і просторою лисиною на вершині його — доктор Слемер з 97-го полку. Доктор усіх частував тютюном, з кожним балакав, сміявся, танцював, жартував, грав у віст, всюди встигав. Крім усіх цих різноманітних занять, у доктора було ще одне — найважливіше. Він невтомно показував виключну й зворушливу увагу маленькій літній удові, що її багата сукня та численні коштовні речі були б дуже бажаним додатком до скромних докторських прибутків.