Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 79

Хлопчик перенісся зі судна на берег.

— Скіфи, не вірте іонійцям! Іонійці брешуть! — надривно кричав.

На жаль, дитячий голос тонув у збуджених вигуках вояків. Над усіма гримів голос Іданфірса:

— Сміливі воїни, розвертайте коней. Перехопимо Перса у відкритому Степу, дальше від Істра. Там легше зав’язати бій.

— Яким шляхом їдемо? Найкоротшим Перса не знайшли. То куди мчати? — уточнювали ватажки загонів.

— Туди, де вода і пасовища. Перси та їхні коні знесилені. Я переконаний, вони їдуть зеленими землями, — повчав Іданфірс.

Вершники першими помчали у відкритий Степ.

Дивні їхні коні — саурани. З першого погляду невеликі, непоказні. Але розігнавшись, ці коненята мчали так швидко, що аж вітер співав у вершника за вухами.

Час і гужовому транспорту відправлятися в дорогу. Лунали лайки їздових. Скрипіли вози, гуркотіли високі колеса, підскакуючи на бугристому полі.

Мишко з сумом дивився на стовпи пилу, що куріли за тими, що віддалялися.

— Гей, підсоби дарунок неба, — почув за собою скрипучий голос.

Цього разу Мишко належно не відреагував на знайомий голос. Його пальчики намацали камінець і крутнули його. Тіло володаря чарівного персня зробилося прозорим і легким. З-під його ніг виплила земля. Повільно, насолоджуючись волею, хлопчик піднімався в лазурове небо.

Скіфські вершники здолали не одну тисячу стадій. Мишко від них не віддалявся, летів назирці. Насправді, чатував слушного моменту. Він носився з однією думкою: коли скіфи зупиняться, щоб перепочити, він розкаже їм про змову іонійців. Але скіфи не зупинялися. Вони гнали й гнали вперед своїх витривалих коней.

Стояла гарна, тепла, сонячна днина. Блакитна твердь неба була розцяцькована чорними точками. То завмерли орли, розпростерши для рівноваги крила. У Мишка виникло бажання піднятися вище орлів і помилуватися далекими краєвидами.

О, жахливий парадокс! Чим ближче до сонця, тим холодніше. Мишко закоцюб. На його руках виступили сироти, а зуби вибивали гопака. «Іншим разом позмагаюся з орлами», — сказав уголос і зупинився. Цокотів зубами, роздивлявся. Яка неозора, красива й різна вітчизна! Там голубіє море, там зеленіє степ, а там жовтіють гори.

Попід горами навскач летіли скіфи. Хлопчик проводжав їх довгим поглядом. І зрозумів, що вдалині жовтіли не гори, а узвишшя. Точніше — гряда валунів, вкритих сухою травою. Погляд хлопчика перебіг валуни. Його увагу привернула темна смуга. Над нею коромислом стояв сивий пил. Ураз страшна догадка пронизала Мишка: «То рухаються перси!»

Він перестав цокотіти зубами. Дивився на темну смугу і роздумував: «Чи потрібно скіфам знати, що ворог близько? Скіфи злі, агресивні, прагнуть крові. У сутичці загине багато персів. Серед них Ксеркс. А Ксеркс мусить жити. Ксеркс — майбутній великий цар. Коли він стане повнолітнім, то струтить золотого боввана, що у долині Дуру».

Мишко, не вагаючись, полетів до названого брата.

Глава третя

Дарій бере Мишка під своє крило

Чому перси довго добиралися до переправи? Заблукали в несходимому Степі? Збилися з дороги? Відповідь проста: щоб не заблукати, Дарій розпорядився повертатися своїми стежками.