Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 80

Довелося тим, що першими підняли меча, знову перетинати Гетську пустиню. Знову мідо-перське військо долало кількасоткілометрову дистанцію під пекучим, мов танур, сонцем. Від втоми і спраги падали коні. Падали також люди. Трупи голоти і безкінних вояків не піднімали й не спалювали. Жовтовухих собак відпустили. Тепер вони бігли за крайніми возами й загонами. Тварин і людей, що вибились із сил і падали, собаки і скаженим гавкотом оточували й розривали. Після собак наступала черга бенкетувати вовкам, лисам, птахам.

Загалом під час персько-скіфської кампанії перси втратили вісімдесят тисяч людей. Число, звичайно, вражає. Хоча Дарія, розказували очевидці, воно ледь засмутило.

Отже, незважаючи на втрати і труднощі під час пересування, перські війська невпинно рухалися до Істра.

Ксеркс замало не звалився з коня, коли на круп його коня невідь звідки опустився Мишко. Царевич так злякався, що гикав і не переставав. А ще довго не міг відтягнути ні слова.

— Не бійся, брате, я справжній, живий, — підбадьорював Мишко царевича.

Він обійняв Ксеркса за стан, притиснувся до нього. Але Ксеркс лише кліпав віями і гикав. Тоді Мишко похвалився своїм перснем:

— Бачиш? Він знову зі мною.

Ксеркс у відповідь голосно гикнув.

Мишко знову похвалився:

— Завдяки персневі я став невидимий і оце прилетів до тебе. Зрозумів?

У Ксеркса напружилася спина і враз прорізався голос. Звучав він вельми погрозливо:

— Брате, ти вкрав перстень у Дарія?

Мишко, щоб відвести біду, розповів, коли і за яких обставин він виявив на своєму пальцеві перстень. Закінчив свою розповідь словами:

— Знай, я дуже переживав за тебе.

Зігрівши брата вдячним поглядом, Ксеркс і собі пригадав:

— Я проснувся на возі. Він летів у ніч, підскакував і хитався. Зупинився лише тоді, коли зійшло сонце. Я кинувся тебе шукати. Але не знайшов…

Хлопчики щільніше притулилися один до одного. На радощах Мишко забув сказати Ксерксу про головне.

— Ми — брати і вже ніколи не розлучимося, — запевнив Ксеркс.

— Мене чекають батьки, — несміливо сказав Мишко.

Ксеркс опустив голову. Мишкові здалося, що царевич схлипнув. І він дуже жалкував, що не мав змоги в цьому пересвідчитися. Заспокоював брата:

— Не переживай. До самої переправи ми будемо разом.

— Справді? — озвався Ксеркс.

Він глибоко шморгнув носом і крутнувся назад (Мишко встиг помітити, що вії у нього мокрі). Наказовим голосом сказав:

— Брате, дай мені перстень. Я прагну літати.

Та цього разу Мишко був вельми категоричним.

— Не дам тобі персня, брате.

Царевич спалахнув. Він звик командувати і отримувати бажане. І хто такий цей хлопчисько. Він син Скіфа, ворога, через якого на континенті нема спокою і справедливості.

— Перстень визнає своїм володарем тільки мене, — пояснив Мишко. — Але ми можемо разом літати.

— Справді?

— Так. Для цього нам потрібно міцно взятися за руки.

— Полетіли? — аж затремтів Ксеркс.

Він міцно взяв Мишка за руку, на якій був чарівний перстень.

— Охолонь, царевичу, — як грім з ясного неба, пролунав противний голос. — Не важко передбачити наслідки твого бездумного вчинку. Адже відразу обізвуться сурмачі. Охоронці кричатимуть: «Вай! Вай! Не видно царського сина. Його ніде немає!».