Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 81

Зненацька застукані, хлоп’ята перезирнулись. Аман володів фантастичним талантом тихо з’являтися.

О, Байбак почувався героєм. Упритул підігнав до червоного жеребця, на якому сиділи друзі, свою сіру кобилу. Зухвало присікувався до Мишка:

— Звідки ти взявся? Від Скіфа? Де він? На тому ж полі, де ловив зайця? Впився бузатомі гуляє? Ге?

— Та ні, скіфи зовсім близько. Ось за чим валуном, — кинув недбало Мишко.

— Що? — скрикнули хором хлопчики-перси.

Нервово збуджений, Ксеркс гатив кулачками у повстяну подушку сідла. Обличчя царевича зробилося тверде й безсердечне, а тонкий рот волав:

— Дарій уникає зустрічі з ворогом!

Коні різко рвонули вперед. Мишко дивом утримався в сідлі. Сіра кобила не відставала від червоного жеребця, скакала поряд. Мишко здогадався, що його везли до якогось великого начальника. І, звичайно, примусять розказати все, що він знав про скіфів.

«О, небожителі, не залишайте мене наодинці з бідою. Підкажіть, як мені бути», — шепотів хлопчик, підводячи очі до сліпучого неба.

Нічого не змінилося на небі. Навіть колір його залишався сліпучо-блакитним. Чомусь Мишко згадав Даниїла. Дідусь вчив бути розважливим і хоробрим. Отже, перш ніж розтулити рота, треба подумати. Не слід говорити зайвого. А коли вже сказав слово, то хоробро його захищай.

Галопуючі коні швидко наздогнали колісницю, розмальовану ліліями. Бігли поряд легким кроком.

— Повелителю, прийми мене. Маю для тебе важливе повідомлення, — вигукував Ксеркс, перемагаючи вітер.

Дарій, що дрімав на м’якому сидінні, жестом руки велів пустити до нього сина. Царські охоронці від’їхали від колісниці. Догідливо пропустили червоного жеребця і відігнали сіру кобилу.

Ксеркс кинув шкіряний повід одному із охоронців та легко скочив у колісницю. Звідти вимогливо крикнув до Мишка: «Стрибай!»

Нерухомим жаб’ячим поглядом Дарій дивився на синового товариша. Чому хлопчисько в його стані?

Візник, що сидів на одному з четвірки коней, запряжених у похідну колісницю, озирнувся. Дарій подав знак — візник завзято на всі боки розмахував хлистом. Високі колеса то провалювалися у рівчаки, то вискакували на бугри. Хлоп’ята трималися обома руками за бік колісниці, щоб з неї не вилетіти. Ось колеса вирівнялись і з монотонним гуркотом котилися шляхом. Ксеркс чемно почав:

— Дарію, Ахеменіде, дозволь звернутися.

— Дозволяю.

— Михайло, син Євстахія, обмовився, що скіфи недалеко.

— Це правда? — вийшов із рівноваги Дарій.

— Правда, — твердо сказав Михайлик. — Скіфи за цим ось валом. Вони рискають на конях, мов хорти, розшукують тебе. А ще не хочуть підпускати тебе до мосту. Скіфи заохотили іонійців розібрати міст.

— Брехливе щеня, я відрубаю тобі голову, — збісився Дарій і замахнувся коротким мечем.

Мишко втиснувся у куток колісниці. Та все одно гнув своє:

— Правда, правда.

Він так осмілів, що поривався сказати: «Я був на раді старших охоронців мосту. Чув їхні виступи». Та чомусь не наважився про це сказати.