Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 71

— Князю, у царя Іданфірса зібралися старші. Вас чекають.

— Я там буду, — обіцяв Євстахій.

А Мишкові тато радив:

— Ходи-но до польової кухні. Поснідаєш. А там я вернуся. Говоритимемо про твоє подальше життя-буття. Подумай над цим.

Князь притулив вуста до пахучої голівку (о, як він скучав за нею!). Із жалем відірвав від себе сина і вийшов надвір.

Мишко не спіхом одягався. Костюм, дарунок Ксеркса, йому дуже подобався. Хлопчик любовно гладив круглу бляху на грудях. Вона не тільки прикрашала кірасу, а й оберігала його на війні від ріжучого удару. А от ковпак він не наважився одіти. Серед персів зображення вовка його оберігало. Однак серед скіфів, що перебували в стані війни з персами, могло викликати неприязнь, агресію. Хлопчик засунув ковпак за пазуху. Туго підперезав стан ременем і вийшов із намету. Довго не рушав з місця, бо з цікавістю роздивлявся на всі боки.

Мишко не взнавав наметового містечка. Антураж, а це похідні намети, ятки, шатра воєначальників, вози, колісниці, голодні віслюки і хворі коні, що не переставали ревти, — колишній, перський. Але порядкували тут скіфи. Одні з них хазяйновито торсали колеса, інші ловили тварин, що никали містечком у пошуках їжі. Спершу заглядали коням у зуби, а потім прив’язували до возів. З корів та овець збивали череди, пастухи їх гнали у Степ.

Ослаблені люди, залишені персами, протягували до скіфів руки. З плачем розказували:

— Начальники наказали нам лишатися. Говорили: «Дарій бере з собою здорових воїнів. Вони темної ночі нападуть на Скіфа і вирубають до ноги». Начальники нам брехали. Дарій утік, залишив нас напризволяще. Згляньтеся над нашим горем. Бачите, які ми нещасні. Будьте милосердними до нас.

Несподівано Мишко виявив на своїй руці перстень. Майже одночасно на нього звалилася купа приємних несподіванок. Останню, надзвичайної ваги новину, він прийняв тихо, зі замираючим серцем. Несміливо торкнувся каменя. Старанно протер його рукавом. Як багато пригод пов’язано з цим перснем! Тепер він, Мишко, при бажанні стане невидимим. Він літатиме над табором. Для цього досить крутнути камінець. Раптом він почув Даниїла. Дідуся він, звичайно, не бачив. Але чітко чув слова, мовлені старцем раніше, у шатрі Дарія: «Ми живемо в світі, де заведений чіткий порядок. Усе на землі підпорядковується високій меті. Небо дало тобі, малому, змогу чудесним образом розважатися. А насправді для того, щоб ти звикав перемагати страх. Ти підріс і став на вищий сходень. Для дальшого росту повинен пройти випробування без персня, без сторонньої допомоги».

Мишко задумливо лопотів віями. І тут він помітив Скіла. Ватажок загону вовченят виглядав заклопотаним.

Першим бажанням Мишка було кинутися до товариша, обійняти його. Але так вчинити він не наважився. Скіл страшенно змінився. Уже не задиристий парубійко, а справжній вояк. Навіть шапку носить заломленою набік. З відстані видно: Скіл рветься до бою, прагне подвигів.

Зіркий Скіл теж примітив Мишка. Статечно підійшов до нього, потиснув руку.

— От і зустрілися, — сказав Скіл.

І, ніби ненароком, торкнувся рукою шапки. А на шапці — золота пластина зі зображенням оленя. Вірний знак того, що заслуги Скіла визнав цар всіх скіфських царів.