Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 70

— О, татку, — простогнав хлопчик.

Він обхопив батька за ноги й притулився до нього теплим після сну тілом. Князь ніжно гладив біляву голівку. Батько із сином переживали хвилюючу мить єднання. Мишко запитав:

— Чому ти в перському таборі? Ааааа. Знову прибув як гонець Іданфірса.

— Та ні. Скіфи увійшли в табір Дарія. Тому я тут, — просто пояснив Євстахій, всідаючись на вовняний ліжник.

Новина так вразила Мишка, що він округлив очі й роззявив рота. Згодом уточнив:

— Скіфи тут? А де Ксеркс? Аман? Скіфи їх повбивали? Кажи чесно — їх немає серед живих?

— Синку, заспокойся. Твої друзі живі та здорові.

— Де вони? В полоні?

Хлопчик скривився. У великих очах стояв переляк і сльози.

— Не в полоні, а в дорозі. Поспішають до Дунаю, до залишеного мосту. У них одне зараз на думці: якомога швидше перебратися на Азійський континент, — заспокоював, як міг, Євстахій сина.

— Тоді чому Ксеркс не попрощався зі мною?

— Напевно, йому не дозволили. Перси дуже тихо пішли.

— Залишили мене в таборі? Але ж мене могли розірвати вовки?

— У таборі ти був не один. Перси залишили слабих і ранених воїнів. А ще старих віслюків. Вони так страшно ревли, що наші коні тремтіли. У таборі світилися вогнища. Скіфи гадали: ворог на місці. А вияснилося, що перси обвели їх кругом пальця.

Переконавшись, що друзі у безпеці, Мишко засипав батька запитаннями, яких зібралось ой, як багато.

— Татку, чому не відбулася битва? Ми з хлопцями стояли на гарбі. Чекали, що полетять стріли і дротики, вершники підуть у наступ… Нам розказували: скіфи забули про війну, коли у їхні ряди забіг заєць. Улаштували на нього полювання. Так було?

— Майже.

— Невже скіфи не боялися персів? Адже скіфів набагато менше.

— На полі, у відкритому бої, перси, дійсно, становили для скіфів смертельну небезпеку. Вони вистроїлися перед військом Дарія тільки тому…

— …що перси розвалили могилу їхнього знатного пращура, — жваво продовжив Мишко.

— Дійсно, скіфи готові були вступити в бій, щоб відстояти свою честь. Та бій однаково тривав би недовго.

— Чому?

— Бо скіфи розуміли: перед великим, дисциплінованим військом їм не встояти. Тому за першим же сигналом ріжка розвернулись би і втекли.

– І що дальше?

— А дальше скіфи займались би своїм звичним ділом. Уночі нападали би на персів, відбирали у них коней, транспорт, зброю. Людей брали у полон і відправляли на невільницькі ринки. Ставились би до перського війська, як до поживи, підтримки для ледачого існування. Скіфи жадібні до чужого добра. Але мають страх перед тими, хто їм мстить за образи і грабунки.

— Виходить, скіфи не сміливі.

— Чому ж? Сміливі. Швидко гуртуються, блискавично нападають, безстрашно б’ється. Але, заволодівши чужим добром, миттєво зникають.

— Ніби зграя левів, що вийшла вночі на полювання, — подумав уголос хлопчик.

А про себе подумав: сміливість скіфів не є мужністю, якої його вчав Даниїл. Хлопчик зітхнув. Євстахій пригладив на голові сина чубчик, що відріс. Мишко хотів спитати батька про матір. Але в намет заглянув молодий скіф.