Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 68

Гіркі роздуми царя царів метнулися в інше русло: «І родовий перстень мідійських царів мені не допоміг? Чому? Адже я через сто років повернув його? Невже Сиріус, головний начальник над зірками, відвернув від персів лице?»

Кинувши погляд на перстень, цар обімлів: досі прозорі червонясті грані каменю наразі каламутні. Явний знак загрози і небезпеки.

Раптом пролунав звук такої сили, немовбито розірвалася навпіл вхідна килимова запона. Шатро освітилося білим світлом. Посередині стояв високий воїн з вольовим обличчям. Врунисте довге волосся над лобом перехоплював золотий обруч. Обличчя воїна випромінювало світло, а всі відкриті члени сяяли сліпучою білизною. Дарій хоч і злякався, але помітив на прибулому білосніжну туніку, а під нею сорочку зі золотими поручами. Поверх них — блискучий короткорукавий панцир та малиновий плащ-покривало. На грудях воїна сяяла неймовірної сили зірка. У правій руці жезл, що нагадував палаючу свічу, а в лівій — круглий щит, від центру якого розходилися золоті промені. За плечима гостя розмірено колихали крила, вкриті шовковими блакитно-білими пір’їнками. Міріади пір’їнок мелодійно шелестіли.

— Хто ти? — пошепки запитав цар.

— Не Сиріус, до якого, Дарію, ти думкою линув. Я — начальник небесного війська, архістратиг Михаїл, — пролунала відповідь, хоча вуста небожителя не ворухнулись.

Архістратиг кинув погляд на царя, що всією вагою втиснувся у стілець.

— Невеселий нині вид твій, Дарію. Та знай: попереду на тебе чекає справжній розпач.

– Іонійці зруйнували міст? — затремтів Дарій.

— Ще не зруйнували. Але зруйнують. І станеться це найближчими днями.

Дарій застогнав.

— Ніч літня коротка, як свист сокола. Іданфірс дізнається про твою втечу. Він випередить тебе, бо знає коротші шляхи. Кочівники легкі й мобільні, а у твоєму війську багато піших. Іонійським морякам Іданфірс пообіцяє волю. А ще свою допомогу, щоб звільнити Іонію від перського панування. Іонійці з радістю зруйнують міст, хвалячи богів і своїх рятувальників. Іданфірс повернеться в Степ і знайде твоє, о Дарію, знесилене походом військо. Він вимотає твої сили, зненацька нападаючи. А потім і зовсім знищить. Ось така твоя перспектива, царю, найвродливіший серед людей, — глузливо закінчив небесний гість.

Про те, що його армію проковтне Степ, Дарій не мав сумніву. Від жахливої перспективи плечі його засмикалися — цар царів зайшовся беззвучним плачем. Що сказати архістратигу? Сперечатися з ним? О, ні. З богами не сперечаються. Боги невидимі, але всесильні. Їм відомі людські ходи далеко наперед. Богів потрібно просити, щоб зглянулися над нами, немічними, щоб були милостиві до нас, грішних.

Дарій несміливим голосом виправдовувався:

— Сто років тому загони Скіфа проникли через Залізні Ворота у азійські країни, де текли річки з молоком і виноградним соком. Кочівники руйнували царські палаци, витоптували посіви, зневажали працю хліборобів, обкладали їх непосильними податками. І без кінця грабували…