Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 66

Дарій похмуро пояснив:

— Скіф демонструє зневагу до мене. Скіф не гідний мене, Перса Дарія, царя Азійського континенту, супротивник.

Псталпс подав знак старшому сурмачеві, щоб зіграв сигнал відступу. Колони розвертались і покидали поле брані, яка не відбулася. За час існування Мідо-Перської імперії жоден ворог у вирішальну годину не вів себе так розкуто і зухвало, як Скіф.

А тим часом скопище вояків вирувало, немовбито на ярмарку. Захоплені ловами, скіфи не помітили на полі майбутнього бою змін. Ось мисливський азарт сягнув апогею — посланця неба спіймав Скіфабр. Ратевода міцно тримав за вуха тваринку, що виверталася і відчайдушно била лапами. Іданфірс, перш ніж взяти зайця, висмикнув із його брови найдовшу шерстинку. Сильно подув на неї.

Гнучкою павутинкою літала шерстинка над збудженими чоловіками. Скіфи свято вірили в те, що в шерстинку вселився дух Ареса. Бог війни наразі витає над їхнім військом, даруючи кожному воїну силу і відвагу. А ще благословляє до бою. Скіфи хапали ротами повітря й сильно дули знизу. Нехай шерстинка довше літає! І лише тоді. коли шерстинка зникла, скіфи дружно наставили вістря наточених списів. Разом прогорлали здравицю:

— Слава Аресу!

М’яко увійшли леза у кошлате тіло. Держаками заструмували червоні річечки. Вояки п’яніли й божеволіли від паху крові. Натхненно ревли:

— З нами Арес! Слава Аресу!

Аж раптом хтось уважний заволав:

— Хлопці, Перс накивав п’ятами.

А тут і вершники закричали:

— Тікає Перс!

— Слава богу Папаю, таки тікає! Злякався! — раділи на возах діди і рукавами витирали з червоних очей сльози.

Дружини, сестри і доньки скіфів, що ниділи на узвишші пагорба, зраділи переміні: підскакували й плескали в долоні. Піші не вірили вершникам. Бігли наперед, щоб переконатися у радісній звістці. Хтось запальний під’юджував:

— Гайда на Перса! Доганяймо його!

Натовп горів бажанням помсти і крові.

— На Перса! З нами Арес! Ми переможемо! — кричали.

Поміркований Іданфірс остудив гарячі голови:

— Сколоти, ви вже отримали перемогу. Це сталося тому, що з нами тут, на полі брані, Арес. Небожителі теж з нами. Невидимі легіони під орудою богів нагнали на Перса такого страху, що він не витримав — утік. Браття-воїни, перемога за нами! Ура!

— Ура! — шаленів натовп і підкидав угору башлики.

Закрита рада

Око Мітри сонно кліпало віями-протуберанцями і, врешті-решт, їх зімкнуло. На втомлену від людських емоцій землю спустилися сутінки. Над мідо-перськими військами, зібраними на одному полі, голосисто проспівали сурми, скликаючи перших воєвод на закриту раду.

Перед головнокомандуючим, що сидів на похідному стільці, мовчки стояли перші. Гай, гай, з того часу, як копито коня Дарія ступило на землю північного варвара, вид найпрекраснішого з людей вельми змінився. Борода владики, завжди доглянута і чепурна, тепер стирчала острішками. Щетина брів відросла і некрасиво стовбурчилася.

Порухом хусточки Дарій відкрив раду.

— Мої доблесні воїни, — ввічливо звернувся володар Азійського континенту до військових, хоча дивився у простір. — Я зібрав вас, щоб нагадати: збігає час, який я відпустив іонійцям, котрі стережуть міст, перекинутий через Істр. Моя думка така: потрібно повертатися до переправи.