Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 67

Дарій ненадовго затих. Коли заговорив, то мова лилася вільно, без напруження. Щоправда, дивився володар так само у простір.

— Зайшли ми надто далеко. Від Істра нас відділяє п’ятнадцять днів шляху. А мали б розвернутися відразу, як отримали від ворога дари: п’ять стріл, жабу, мишу і пташку. Гобрій правильно їх розтлумачив. Виправити помилку ще не пізно, але складно. Ворог поряд і до того ж у всій своїй силі. Як зграя голодних шакалів стане нападати на наші обози, крайні загони. Ми можемо втратити багато людей і коней. Я зібрав вас, щоб разом поміркувати: яким чином убезпечити наше повернення. Прошу до слова.

— О Дарію, ти найправдивіший у словах! Ти великий і мудрий! — гукнув хтось неголосно з тих, що стояли попереду.

А ті, що стояли позаду, дружно обурювалися:

— Скіф відкрито знущається з нас. Обманом завів в безводні місця. А сьогодні як поступив? Ну, коли вже вийшов на поле, то давай битися, поміряємося силами. Аж ні… Ловив зайця. Тьху!

Дарій змахнув хусточкою, закликаючи до тиші. Зігрітий похвалою головнокомандуючого, Гобрій почав скоромовкою:

— Володарю, ти знаєш: я розпитував і раніше, ще до походу, про Скіфа. Тоді вже мав підозру, що він недосяжний. Коли ж прибув у його Степ, то остаточно утвердився в своїй думці. Це хитрий, підступний, віроломний народ.

— Грабіжники і злодії. Псують провіант, крадуть коней, — пожвавішали ті, що посередині.

Хусточка знову майнула в повітрі.

— Говоріть по суті.

— У мене, володарю, є пропозиція, — обізвався Гобрій.

Дарій зірко глянув на воїна.

— Прошу, воєводо, озвуч свою пропозицію.

– Іонійці, що охороняють міст, ненадійні. Вони можуть прийняти проти нас рішення. А тому нам потрібно швидко рухатися в сторону Істра. Пропоную, розвести багаття. Ми так зазвичай і робимо. А коли зовсім стемніє — знімаємося й швидко уходимо. Але залишмо воїнів, котрі знесилились і не здатні переносити дорожні труднощі. Також віслюків. Страшним ревом вони перевершать шум та скрипіння коліс.

Воєводи перезирнулися. Проте ніхто Гобрію не заперечив. Всі чекали прикінцевого слова головнокомандуючого. Воно було коротким:

— Наказую спішно збиратися. Коли стемніє, то безшумно знімаємося і рушаємо. Дозволяю розійтися.

Небесний гість

Наодинці Дарій не таївся зі стражданням. Блискуча, обпалена суховіями шкіра царя царів набрало мертвотного вигляду. Тонкі вуста безтямно шепотіли: «Боже, яка ганьба! Мої плани щодо знищення Скіфа не увінчалися успіхом. Я, цар двадцяти трьох країн, не зміг стерти з лиця землі купу довірливих людей». Хоча, хоча… Десь там, на денці єства, Дарій, як полководець, розумів ворога. Величезні простори, якими той володів, і мала чисельність народу спонукували Скіфа діяти нецивілізованими методами. Дарій віддавав належне військовому генію Іданфірса. Його тактика спаленої землі і заманювання ворога в пустелю дієво спрацювали. Як наслідок, боєздатність мідо-перського війська ослабла. Було суттєво підірвано бойовий і моральний дух вояків. Чому він, великий Дарій, не прислухався до порад свого брата і воєводи Гобрія. Ще напередодні походу ці сміливі мужі попереджали його: у неозорих степах можливе фіаско. О, він сам, своєю рукою підпалив собі бороду.