Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 64

За озброєним натовпом візники розвертали вози, встановлюючи їх до поля битви задом наперед. З коробів возів виглядають білобороді старці. Дрижачими голосами вони напучують молодих, повчають їх. Жінки вибігли на узвишшя. Вигуками підбадьорюють чоловіків, розпалюють їх до бою. Боягузів обіцяють проклясти. А ще погрожують їм вічними муками у Тартарі, найстрашнішому кутку царства Аїда.

Так, окинути зором сили Скіфа легко. Він увесь, мов на долоні. Хоч і двигтіла земля, коли він рухався, та все ж числом він уступає військам Дарія.

Дарій мовчки вивчав супротивника. Міцно стиснуті вуста й блиск у очах видавали його почуття. Так, він ненавидів цих людей. Його дратував їхній грубий одяг, кучматі голови, що від народження не знали леза. Розширені ніздрі царя на відстані вловлювали запах лою, що поширювали їхні тіла. Дарій з відразою констатував: «Не військо, а зборище. Погане, не вимуштруване. Таке, що не вміє ні ходити в ногу, ні в одній шерензі. Списами розмахують, сокирами орудують, як теслі. Мечі їхні важенні. Хоча… Кочівник таки вміє метати каміння і стріли, рубати і колоти. До того ж кожен вояк сміливий. Коли б’ється, то на смерть. У бою він похожий на хижого дикого звіра. Моє військо — це таран. Кожна колона зцементована, блискавично відновлює стрій і сили, коли падають воїни. А вивести з ладу колону, потрібно вбити їх половину. О, швидше б орел накрив галасливе зборище стрілами, а потім поодинці роздер. Крикливих жінок мої воїни захоплять, як бранок.»

Після того, як кожен вояк у скіфському таборі зайняв указане старшим місце, а кожен віз, тварина і жінка стали там, де треба, належало звернутися до небожителів. Біля найвищого бунчука виріс головний шаман. Одежа на ньому звичайна — каптан, штани, повстяний башлик. Незвичайні хіба що прикраси, що пронизливо дзеленчали: глиняні дзвіночки та дерев’яні фігурки риб, птахів, оленів, різні містичні знаки. Стрясаючи круглим плоским барабаном, шаман пройшовся широкими кроками. Усередині барабану калатали дзвіночки. Іданфірс зі своєю прудконогою кобилою поступився. За ним відійшли й інші вершники. Утворився майданчик. Шаман ходив колами і все калатав. Нарешті звів руки до неба, тонким голосом завів:

— О, Табіті, старша богине, покровителько домашнього затишку сколота і вогню. Благослови Гойтасира, бога світла, взяти під опіку військо сколотів і привести його до перемоги. О, Аресе, великий боже війни! Раніше ти чув мої волання і виконував мої просьби! Почуй і зараз мене! Благослови Скіфа на битву з Персом! Хай Скіф переможе Перса! Хай гострі мечі Скіфа вимокнуть у крові ворога! Одягни, Аресе, золоті обладунки, сідай у золоту колісницю і веди Скіфа на Перса. О, Військовий! Скіф палко обіцяє пролити кров Перса у твою честь.

— Обіцяємо! Обіцяємо! — відгукнувся натовп.

Шаман завів ще гучніше:

— Агов, Аресе! Чи почув наші волання? У знак прихильності до нас, пришли свого вісника! Хай він стане першою жертвою тобі, о, Войовничий!