Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 62

Князь, перемагаючи голосом стогін скіфів, гаряче запевнив сонцесяйного царя:

— Я, Євстахій, радник царя Іданфірса, передам твої слова, Дарію, і твої побажання своєму владиці. Гадаю, мудрий Іданфірс прислухається до них.

Гінці кивали кудлатими головами.

Дарій грізно звів докупи брови, що некрасиво стовбурчилися, і змахнув хусточкою. У польових умовах хустинка в руці владики виконувала роль царського жезла. Водночас вона втілювала бажання свого господаря в накази.

Землекопи неохоче вилізали з ям і повільно від неї відходили. Дорогою оберталися. Чи не передумав владика? Варто було б провчити Скіфа: зруйнувати на його очах могилу і, звичайно, пограбувати. Тим паче, до заритих скарбів залишилося землі на пару штиків лопати. Не для себе же старалися — для імперії. Дуже хотіли зариті скарби повернути у скарбницю… Аякже.

Дарій обпік гінців сердитим поглядом. Розпорядився:

— Дозволяю покинути нас.

Конюхи підвели до прибулих їхніх вертких коненят. Коли скіфи були верхи, то конюхи огрівали палицями коненят. З пронизливим іржанням тварини зривалися з місця.

Мишко проводжав сумовитим поглядом загін, що віддалявся. Що чекає скіфів? Чи милостива доля до нього самого? А ще він подумки передбачав нерадісний фінал війни. Військо Дарія, що відродилося на смачних водах і зелених ланах, розчавить Скіфію.

На полі брані, яка не відбулася

Вмите росою, око Ахурамаздиного сина Мітри вихопилось із-за обрію. Глипнуло, божественне, на землю і враз спохмурніло. Люди не славили його сходження на виднокруг піснями. Без благословення неба порядкували на полі. «Ох, не терпиться персам заволодіти землями і водами північних народів. Називають себе передовими, цивілізованими, а забули, що перемога залежить від мого татуся, що з почту Мітри бог війни Веретрагна. Він повністю Мітрі підлягає». Небесне світило вдарило протуберанцями і почимчикувало до зеніту.

Третього дня, ще затемна, перське військо нагадувала мурашник, на який лили воду. Колони займали позиції згідно з попередньо розробленим планом. Отак фронт за формою нагадував орла, що широко розпростер крила, готовий блискавично накрити жертву. Дзьоб орла — то перські лучники. Вони першими вступлять в бій, осипаючи Скіфа смерчем стріл. На лучниках довгі лускаті панцирі. Так, броня на них важка, зате ж охороняє воїна до ступенів ніг. У лучників великі луки і єгипетські шкіряні щити. Єгипетські щити особливі. Верхні краї закруглені, а нижні прямі й такі, що торкаються землі. Родзинка щита — оглядовий отвір. Прикритий таким щитом, лучник прискає стріли непомильно у ворога.

Шию і плечі орла створювали піші, що стояли несхитними рядами. Щит до щита, шолом до шолома, ніздря до ніздрі. У витягнутих руках воїнів списи, готові прийти в дію за першим сигналом командира.

Серце орла — золота гвардія, десять тисяч безсмертних. Воїнів дисциплінованих, відбірних. Настрій їхній нині піднесений. Сьогодні найважливіший день війни у цих несходимих степах. День перемоги. Тому й вирядилися безсмертні відповідно. На них блискучі металеві обладунки, під ними танцюють коні в пишній збруї. Між вухами коней, як корони, червоні мітелки.