Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 61

— Припиніть! Не бийте мого батька! — безстрашно кинувся на сердитих вояків Мишко.

Він лупцював сердитих ногами. Вони, однак, і вухом не повели в бік безстрашного захисника. Продовжували знущатися над старшим послом. Тоді хлопчик відбіг. Вихопив зі шкіряного футляра лук. Відтягнув тятиву.

— Відпустите батька? Ні? Стріляю!

Але він не вистрелив. По-перше, забув вставити стрілу. По-друге, коло нього виріс сердитий вояк. Шарпонув на себе лук і відібрав у хлопчини. Проте і без зброї Мишко пнувся. Наразі увесь свій запал спрямував на Ксеркса.

— Знай: я не раб! І ти не маєш на мене ніяких прав! Це мій тато! Тато забере мене додому.

— Мовчати! — скрикнув Ксеркс і клубком слини заліпив Мишкові ліве око.

Мишко тернув рукавом ліве око і пішов у наступ. Кричав з образою в голосі:

— Ось який ти! А я, дурний, повірив, що ти мій брат. Брехуняка! Злий і недобрий. Знати тебе не хочу.

Засмагле личко царевича скривилося, а тонкі вуста відкопилилися і тремтіли.

— Мишо, я, справді, твій брат.

Царевич два рази голосно підшморгнув. По недовгій паузі затягнув плаксивим голосом:

— Мишо, без тебе мені буде сумно. Не покидай мене. Будь ласка, не покидай.

Дарій змахнув хусточкою, начебто проганяв настирливу муху. Той, що стояв за ним, ревнув:

— Увага! Говорить сам Дарій!

Усі змовкли. Дарій пальцем підкликав до себе старшого гінця.

Князь Євстахій відтрутив вояків, що держали його. Обсмикнув короткополого каптана, провів рукою вздовж широкого ременя. Із самоповагою підійшов до Дарія. Ледь зігнувся перед ним у поклоні.

— Ким для тебе є цей малолітній? — суворо запитав Дарій.

— Михайлик — мій син, пане.

— Знай: хлоп’як — трофей, воєнна здобич. Мій син Ксеркс тримає його біля себе як товариша для розваг. Ксеркс не має бажання відпускати раба на волю. До того ж твій син, сміливий муже, був присутній на радах перших воєвод. Йому відомі військові таємниці.

Руки Євстахія мілко тремтіли. Князь переконливо просив Дарія відпустити його сина. Цар обірвав князя на півслові:

— Забереш свого сина тоді, коли Іданфірс приведе до мене всіх своїх людей.

До болю у вухах зробилося тихо. Мовчали гінці, мовчали господарі ситуації — перси. Можливо, ті й ті розуміли: як-то не по-людськи відбирати у батька неповнолітнього сина.

Дарій звернувся до скіфів, карбуючи кожне слово:

— Гінці, що прибули від царя Іданфірса, слухайте. Я, Дарій Гістасп, цар Мідо-Персії і всього континенту, виконаю вашу просьбу. Мої воїни не ввійдуть у могилу. У подяку за це третього дня, як зійде сонце, Іданфірс має привести до мене свої царства. Волію, щоб кожен вояк поклав до моїх ніг свою зброю. У противному разі Іданфірс повинен прийняти бій. Чесний і відкритий. Якщо ж Скіф знехтує цією умовою, тоді мої безстрашні воїни ввійдуть у могилу. Однією могилою ми не задовольнимо жагу помсти. Розкопаємо всі могили, які надибаємо на своєму шляху.