Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 59

Мишко втратив інтерес розшукувати жерця.

ІІІ. Кульмінація скіфо-перської кампанії

Буревії. Біля скіфської могили

Підставляючи обличчя подиху східного вітру, перси вперто простували до Борисфену. Скіфські загони, що траплялись на їхньому шляху, вони просто ігнорували. Не наздоганяли їх і не переслідували.

Скіфи нервували. «Що задумав Перс? Не женеться за нами, не доганяє? Змінив маршрут. Чому?», — запитували один у одного. Такі ж запитання ставили на сходках вождям. Але правильної відповіді ніхто із них не придумав.

Брак інформації, невідомість збуджує, вселяє тривогу та непевність у завтрашній день. Атож дружини скіфів, навчені старими чаклунками, спекли вночі по три медових коржі. На них завзято ворожили:

— Бог богів, наш боже. Якщо ти створив для чогось нас, то будь до нас милостивим. Дуже просимо, зроби нам добро, боже. Пошли в Гетську пустиню суховії, спеку, які ти маєш спустити на цю землю в наступні сім років. Випускай, Гойтасире, з неба свої вогненні стріли. Хай Перс зрозуміє, хто в Степу головний.

І Гойтасир прихилив золоте вухо до скіфів. Настали такі спекотні дні, яких Гетська пустиня досі не знала. Повисихали всі, до останнього, джерельця і болота, впали сухостійні трави, навіть полин. Опівдні повітря ущільнювалось такою мірою, що комахи, ховрахи, жуки, змії, зайці, їжаки залізали глибоко в землю і там сиділи. Охляли коні. Їхні копита тріскалися і кровоточили. Породисті коні стали кволі, не такі, як раніше.

Одного дня на обрії перси побачили дещо дивне. Степ обступили руді вежі, що швидко наближалися. Ураз подули, застогнали буревії й закружляли в шаленому танці. Вежі (а насправді стовпи піднятого вгору піску, пилу, решток рослин та різного бруду) звалилися на військо Дарія. Здавалося, наступив останній судний день. Ревла худобина, вівці розбіглися і жалібно плакали. Люди боялися, щоб їх повністю не занесло піском. Вони трималися за вози і списи, встромлені в землю. Навколо людей росла сипуча купа. Хто не витримав напору вітру і падав, знаходив на споді купи могилу.

Лише через три дні перестало крутити і мести піском. Вітер вщух. Напівживі люди і тварини вибиралися з кучугур. Тоді Дарій розпорядився видати воїнам воду, яку напередодні підвезли для його свити і перших начальників. Напоїли також коней. Ослаблених тварин дорізали і спожили.

Військо Дарія мобілізувалося і швидко попрямувала на схід, до соковитих долин і смачної води Борисфену.

Минуло сім днів від сьогодні до сьогодні. На горизонті вималювався контур рукотворного горбка. Зраділі вояки підняли гамір. Мчали до горбка на конях і бігли наввипередки. А вже на сивому горбку, порослому сріблястим чорнобилем, відвели душу! В мент розвалили кам’яний пояс могили. Струтили і кам’яну статую бритоголового вояка. Із задоволенням півпудовими вершлягами розбивали камінь і роздрібнювали його. Не чекаючи підвід, на яких лопати, заступи, кирки, — ножами, нігтями, зубами вгризалися в осілу землю.