Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 57

У пошуках жерця допитливий хлопчик крутив головою на всі боки. Задивився на задумливого Дарія, що сидів на складаному широкому стільці. Воєначальники розташувалися перед головнокомандуючим військами півколом. Деякі сиділи на вузьких килимках і витирали рукавами піт. Серед останніх Мишко узнав жерця. Він обмахував брудним фартухом обличчя. Довге і червоне, як стручок гіркого перцю.

— Дозволяю, говори, — кинув Дарій вояку, котрого задні ряди витиснули наперед.

— Твої війська, Дарію, далеко відійшло від рідних місць, від переправи. Пробач за сміливість. Хай історія твого походу не залишиться в пам’яті нащадків, як історія Хмаринки-мандрівниці.

— Про що ця історія? — зацікавлено спитав Дарій. — Розкажи мені.

— Було так, чи не було, а крім Бога нема тому свідків. Слухай, о великий. Захищена високими горами мліла під лагідним сонцем родюча долина. З квітучих дерев і кущів линули дзвінкі голоси птахів. У потрібний час рослини зволожував дощ. Усе в долині росло й квітувало та піснями хвалило Творця. У мінливому небі бавилася Хмаринка. Одного разу до Хмаринки підлетів Вітерець. Огорнув її довгим серпанковим хвостом. Віднині вони бавитися разом. Так обоє, обнявшись, підносилися все вище і вище. Піднялися вище вкритих вічним снігом гір. О, як серденько Хмаринки тоді зайшлося. Досі вона милувалася тільки своєю долиною. А виявляється — світ такий широкий! І в ньому так багато чарівних куточків!

— Мушу, сестро, тебе залишити. Я повинен далеко летіти, — сказав чемно Вітерець.

— О, не покидай мене, друже! Візьми з собою. Я прагну побачити світ і всі його чарівні куточки, — благала Хмаринка.

— Люба, ти народилася в долині. У потрібний час поливаєш рослини, — зауважив Вітерець подрузі.

— Я тільки гляну на чарівні куточки і повернуся до своєї долини, — запевнила товариша Хмаринка.

Вітерець міцно обійняв подругу. Вони дружно летіли у невідомі края. Довго чи недовго летіли, але Хмаринка стала важкою. Зате Вітерець на просторах набрав сили. Він гнав і гнав вперед Хмаринку, не дозволяв їй перепочити. Хмаринка відчула, що ось-ось розродиться дощем. Вона просила, щоб Вітер відніс її назад, додому. Але Вітер обпік Хмаринку холодним подихом і втік.