Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 58

Розповніла Хмаринка ходила в чужому небі та вдивлялася в далечінь. Чи не біліють там гори, чи не видніється рідна долина? Вона зрозуміла, що на батьківщині найкраще. Раптом до Хмаринки підійшла величезна Хмара. Вона притиснулась до Хмаринки чорним боком. Хмаринку опоясав вогонь. Слідом прогуркотів грім. Хмаринка охнула і вилила на чужу землю життєдайну воду. А коли вилила, то зовсім зникла.

Воїн низько вклонився Дарію і зник у натовпі. Дарій опустив красиві очі. Він уважно розглядав свої запилені жовті ботфорти. Воєначальники теж стихли. Кожен прокручував у голові історію нерозумної Хмаринки. Як її ув’язати зі ситуацією, в яку необачно втрапили.

Від тиші, що запала, ворухнувся Аман. Розігнувся і нишком глянув на Мишка. А той показав товаришку кінчик язика і наставив вказівного пальця, щоб його штурхнути. Раптом неймовірної сили голос стряснув гаряче повітря:

— Військо Дарія — не Хмаринка, а Персія — не долина, оточена високими горами. Персія — це Мідо-Перська імперія, кордони якої сягають Єгипту й Індії. Головний наш ворог — явани. Скіф — союзник яванів. І наше завдання — союзника нашого ворога знищити.

— Треба примусити Скіфа прийняти бій. І це можливо, — прогуркотів грізний на вигляд воєначальник.

— Можливо? — округлив очі Дарій. На лобі царя царів зібралися в жмут зморшки. Товсті, як хробаки. — Псталпсе, поясни, що маєш не увазі.

— О, владико, згадай зухвалий лист Іданфірса. Хіба Скіф в ньому не хизувався: «Коли тобі конче потрібно битися, то у нас є батьківські могили. Спробуй знайти їх і розвалити. Ось тоді дізнаєшся, чи будемо ми боротися за могили чи не будемо».

Виступаючий передав послання скіфів зміненим, кумедним голосом. Аман, що досі сидів тихенько, реготнув. Мишка теж розбирав сміх. Він ненароком глянув на Ксеркса. Чомусь подумав: «Зморшки на лобі царевича не виразні. Скажу йому про це при нагоді».

Воєначальники збуджено гомоніли:

— Могили скіфів — це високі горби. Їх здаля видно.

— Вони розкидані по всій Скіфії. Так запевняли нас фінікійці.

— Чув я: найбільше могил коло Борисфену, у середній його течії.

— У могилах кочівники зберігають скарби, які безсоромно награбували. Ми повинні повернути на батьківщину сакральні речі.

Дарій змахнув червоною хусточкою, що гаптовано золотими нитками. Людський гомін опав. Краплями літнього дощу вистукували слова головнокомандуючого військами:

— Слухайте мене. Дуже уважно слухайте. Я, цар царів Дарій, кардинально міняю тактику ведення війни. Віднині прямуємо на схід, до Борисфену. Напади Скіфа відбиваємо, але зі шляху не сходимо. Першу високу могилу, що трапиться на шляху, наказую розкопати. Хай мої воїни поглумляться над останками пращурів Скіфа. Вони гідні ганебного з ними поводження.

Дарій змахнув хусточкою і встав. Нарада закінчилася.

Одні воєначальники пішли праворуч, інші — ліворуч, решта збивалася в окремі групи і обговорювала подробиці зборів. У загальній веремії з поля зору Мишка зник жрець. Хлопчик безпорадно озирався. Він звернув увагу на те, що Ксеркс із Аманом безцільно вешталися поміж воєводами та групами. Він зрозумів, що товариші забули про те, з якою метою прийшли до червоного шатра. А ще йому спало на думку таке. Для Ксеркса з Аманом історія чарівного персня виглядала казковою, на кшталт історії Хмаринки-мандрівниці.