Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 56

У стражденному людському морі лише трійко хлоп’ят не сумувало. Звичайно, спека докучила. Та й тільки. Адже воду їм виділяли з царських запасів. (Воду вряди-годи підвозили для великих воєначальників та їхніх коней.)

З турсуками за плечима хлоп’ята щодня нишпорили у всіх кутках й закутках перського війська. А коли обнишпорила, то занудьгували. Навіть придбані в патлатого мідійця луки набридли. Мишко зметикував: слушний час розказати друзям про перстень. Мишко щиро вірив у диво. Гадав: Ксеркс, коли узнає про чарівну штучку, то відбере її у татка. О, володіючи чарівним перснем, вони не нудьгуватимуть!

Якось по обіді хлоп’ята лежали на килимі у синьому шатрі. Спати не спалось, а цікаві теми для розмови всі вичерпались. Мишко обережно здійснював задумане: повів мову про татків чарівний перстень. Голосові він навмисне надав таємничості. Щоб підкреслити важливість якогось моменту, сідав і розмахував руками. Зійшов на шепіт, коли розказував про політ на острів, де мешкав велетенський змій, про мандри у тілі акули, бенкет у палаці Посейдона. Хоча розповідь вийшла довгою, проте ні насторожений Ксеркс, ні сонний Аман її не обірвали. Слухали мовчки. Мишкова розповідь щасливо дійшла до фатального місця, а саме, коли перснем заволодів Дарій. І тут Ксеркс скрикнув:

— Досить!

— Що значить, «досить»? — уточнив Мишко.

— Стули пельку, ось що значить. Дарій — посланець неба. Дарій — посередник між Богом і людьми. Цар царів наділений такою силою, що йому не потрібні якісь персні.

— Але ж мій перстень не простий. Він чарівний, — оторопів Мишко.

Солодко позіхаючи, Аман кинув:

— Я теж не вірю.

— Не вірите?

Мишко сів. Набрав повні груди повітря і, карбуючи кожне слово, сказав:

— Панове, вам доведеться мені повірити. Я легко доведу вам, що все розказане мною — правда.

— Доводь, — єхидно підкинув Аман.

— Спочатку підемо до Зафартушеного. Це він забрав у мене перстень.

— Хто? Хто? Хто? — сів і собі Ксеркс.

— Дуже дивний чоловік. Але тримається посланця неба. Із себе такий. Сутулий. На ньому довгий сірий каптан і яскраво-жовтий фартух..

— Ой, не можу, — смикав короткими ногами Аман. — Це жрець. Він і намет свій ставить поряд із червоним шатром.

— Ось жрець і підтвердить мої слова, — не образився Мишко. — Ну що? Ходімо?

— Куди? — округлив очі Аман. — Хлопці, може, поспимо? Ге? За наметом, як у танурі.

Аман стих — удавав, що засинає.

— Ходімо, — підхопився на ноги Ксеркс.

Царевич кидав гострі позирки на Мишка і волав:

— Мої охоронці повинні бути чесними і відданими мені воїнами. Не фантазерами, що є суттю брехунів.

Незважаючи на полудневу спеку, на майданчику перед червоним шатром проходила нарада.

— Охоронці, за мною, — наказав Ксеркс і енергійно запрацював ліктями.

Мишко майже прилип до його плеча. Він потерпав, щоб якийсь вояка не витурив його за межі майданчику. А йому дуже кортіло побувати на військовій нараді. Це додало б такого перцю майбутнім розповідям!

Тривожний настрій затуманював очі присутнім. Атож поява дітей не викликала з їхнього боку належної реакції. Начальники покірно сторонилися, пропускаючи до царя царів його сина разом із неповнолітніми охоронцями. Ксеркс, коли пропхався наперед, то став перед Дарієм на коліна і доземно йому вклонився. Мишко з Аманом синхронно повторили рухи царевича. Після ритуалу поваги, хлоп’ята сіли на свої п’яти. Ксеркс сумлінно копіював рухи великого татка. Мишко споглядав мавпування Ксеркса і душився від сміху. Водночас пас очима Амана. Чи не надумає той покарати його, Мишка, за непоштиве до царевича ставлення. Байбак солодко позіхав. Його голова з острішками відрослого волосся падала то на ліве плече, то на праве. Ось беркицьнулася вперед і застигла на грудях. Чулося рівномірне сопіння. Наставивши вказівного пальця, Мишко намірився штрикнути сонька. Але той бухнув лицем поміж розставленими коліньми. Мишкові страшенно кортіло ляснути Байбака по круглому задку. Але в останню мить чомусь пожалів його. Хай відпочиває.