Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 43

— Дідусь провів цілу ніч з левами? — не повірив Мишко.

– І уяви собі, хижі звірі його не розірвали.

— Казка, вигадана юдеями, — буркнув Аман і кисло скривився.

Мишкові зробилося прикро-прикро. Він вкотре пересвідчився: Байбак не поважає дідуся. Іншим разом він, Михайло, відстояв би честь Даниїла. Провчив би пересмішника. Але вони щойно побраталися… Не варто першим порушувати мир.

— Колись у мідійському царстві було 120 сатрапів, — таємничим голосом почав розповідати Ксеркс. — Над сатрапами стояли три князі. Про Даниїла, як про мудреця і пророка, знали не тільки в Мідії. Цар вирішив поставити Даниїла старшим над трьома князями.

— Дідусь мені про це розповідав, — зауважив Мишко.

— Добре, — не образився Ксеркс.

Аман нічого не сказав, бо зосереджено ссав пальця.

— Сатрапи і князі страшенно заздрили Даниїлу, — продовжував царевич. — Домовилися звести зі світу мого аввуню. Чіплялися до його справ, намовляли проти нього царя і простих людей. Якось заздрісники зібралися і пішли до царя. Казали йому: «О царю! Князі царства, намісники, радники і правителі врадили між собою таке. Хай вийде твоя постанова про те, щоб протягом тридцяти днів всі молилися тільки тобі. А того, хто молитиметься до котрогось бога або людини, царські слуги вкинуть у яму з левами». Мідійський цар охоче пристав на ту раду. Даниїл, звичайно, знав про постанову. Проте продовжував молитися своєму Богові та припадати навколішки.

— Дідусь ніколи своєму Господу не зрадить! — впевнено сказав Мишко.

Він пишався поступком Даниїла.

– І тоді не зрадив, — підтвердив Ксеркс. — Нишпорки тут же донесли на Даниїла цареві. Мідійський цар вельми засмутився.

— Він любив і шанував Даниїла, — подумав уголос Мишко.

— Але він був царем. А цар на перше місце ставить закон. І тільки закон.

Носик царевича задерся, а смагляве тверде личко нагадувало Дарія на Священній раді, коли цар царів оголошував війну північним народам. Після паузи, яку не наважився порушити Мишко (Аман ссав смачного пальця), Ксеркс продовжив свою розповідь:

— Стражники схопили Даниїла і вкинули у глибоку яму. В ній, як змії, описували кола голодні леви. Для певності стражники замурували яму каменем. Довгою видалася та ніч мідійському цареві, дуже довгою. Тільки-но розвиднилося, цар, скрадаючись, вийшов із спальні. Далі притьма побіг. Наблизився до ями і жалісливим голосом повів: «Даниїле, слуго Бога Живого! Чи зміг твій Бог, якому ти служиш, врятувати тебе від левів?» У відповідь раптом почув: «Царю, живи вічно! Мій Бог послав ангела свого. Він затулив пащі левам. Леви не розірвали мене і не з’їли». Мідійський цар замало не вмер від страху. Він покликав стражників і наказав відсунути камінь від ями. Даниїла визволили. Ось такий мій учитель. Герой…

Михайлик так уважно слухав Ксеркса, що аж рота розтулив. Згодом, звичайно, стулив. Але ще довго перебував під враженням розповіді. «Даниїл всю ніч провів із левами. Злі тварини Даніїла навіть кігтями не торкнулись. Існує сила, про яку ніколи не треба забувати. Вона невидима, але могутня. Не слід її дратувати негідними вчинками, а треба славити. Як славив Даниїл, як славили юнаки, яких людці кинули у вогненну піч. У такому разі отримаєш від Бога допомогу.»