Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 41

Даниїл ворухнувся, спробував звестися зі стільця. Мишко, що досі сидів тихо, підхопився. Він допоміг дідусеві.

Дарій, що вийшов із-під навісу, зупинився біля Ксеркса (його все ще не випускав із обіймів товаришок) і обернувся. Напевно, надумав щось сказати Даніїлу. Але старець молився, обхопивши високий ціпок обома руками. Спина його випросталася і через це Даниїл виглядав високим. Молився він голосно, ніби в храмі вів служби.

— Хай ім’я Боже буде благословенне від віку до віку, бо в ньому мудрість і сила. Він змінює час і пори року, царів скидає, царів постановляє, дає мудрість мудрим і розум розумним.

Розчулений Дарій рвучким жестом пригорнув сина. Батько і син шанобливо слухали святі слова. Під променями Гойтасира на правиці Дарія засяяв перстень. Зірчасті грані каменя вбирали золоті промені, а розсівали червоні.

Торкнулися червоні промені й Мишка. Хлопчик від побаченого трохи не зомлів. Дивився на свій скарб, мов зачарований. Коли оговтався, то потягся до персня. Ступив крок, ступив другий. Третій крок не зробив — Даниїл взяв його за плече.

Хлопчик виривався зі старечих рук.

— Та пусти мене!

Даниїл чіпко тримав його, хоча не переставав творити молитву:

— Відкрив єси мені те, про що ми благали. Відкрив нам справу царську…

Про духовні скарби

Даниїл закінчив молитву. За знаком Дарія підбігли слуги і взяли старця попід руки.

— Отче, для нас ти лагідне вечірнє сонце, що світить з вершини гори. Дозволь нам насолодитися твоєю присутністю, — припрошував Дарій. — Не покидай нас. У царському шатрі для тебе завжди знайдеться куток з м’якими килимами. Слуги принесуть тобі солодкі плоди і прохолодні напої.

— Мені, дійсно, треба відпочити, — погодився Даниїл.

Перевів прозорі очі на Мишка й сказав:

— Дитинко, іди за мною.

Слуги відвели Даниїла в один із закапелків червоного шатра. Допомогли старцю лягти. Відпустивши килимову завісу, слуги вийшли. Мишко підклав шкіряні подушки під голову і спину старого. Тепер він напівлежатиме у зручній позі.

Даниїл часто і голосно дихав. Хлопчика муляло одне запитання. Він обережно сказав:

— Дідусю, Дарій заволодів моїм перснем. Ти знав про це?

Даниїл затих, ніби заснув. Проте стулені повіки смикалися. Мишко втратив над собою контроль. Накинувся на старого, мов шуліка на курча. Кричав на нього:

— Чому ти зупинив мене? Не дозволив підійти до царя? Чому? Перстень — власність мого батька. Я хотів його забрати.

Повіки розтулилися, відкриваючи небесно-чисті очі.

— Дитинко, — виразно мовив Даніїл. — Для кожного листочка на дереві, кожної шерстинки на тілі тварини чи волоска на людині, небом визначений час: як довго рости і коли відійти. Цьому правилу підлягає і виконання бажань. Для твого бажання ще не надійшов зоряний час. Треба покірно його чекати.

— А я не мооожу чекати. Не мооожу. Знай, я міг би уже повернути свій скарб. А ти мені не дозволив. Чому? Ну, відповідай, — наступав Мишко на старого.

Він увесь напружився. Очі його бігали, а руки тремтіли. І тільки лагідний погляд старого стримував його від істерики.

Даниїл спокійно доводив:

— Раніше цим скарбом володів Дейок, вчора — твій батько, сьогодні — Дарій. Кажу для того, щоб ти зрозумів: матеріальні речі непевні й мінливі, як погода. Вони псуються, злодії їх крадуть. Тому не переймайся втратою персня.