Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 44

Поки Мишко, натхненний почутим, роздумував, Ксеркс із Аманом зчепилися. Аман буркотів, не виймаючи пальця з рота:

— Все це вигадка, брехня. Не могло такого бути і край.

Царевич палко захищав Даниїла.

Невідомо чим би закінчилася суперечка. Швидше всього хлопчики надавали би один одному духопеликів. Але до їхнього слуху долинали знадвору емоційні вигуки:

— Називає себе послом. А на скіфа не схожий. Провчіть його за брехню! Провчіть!

Немовбито вітром здуло хлоп’ят із сідельних подушок.

Скіфські дари

— Волоцюго, яким вітром тебе принесло до мого шатра? Не дорожиш ти своїм червоним життям, тоншим за нитку, — гримів Дарій.

— Хто ти такий, щоб мене вчити? — гаркаво огризався невисокий верткий чоловік.

— Йолопе, перед тобою владика, сам Дарій, — вийшов із себе Артабан, брат Дарія.

Гаркуша надав обличчю кумедно-серйозного вигляду.

— Привіт, Дарію. А я, значить, — посол від скіфів.

Сказав — і з диким гиком, що означав шалену радість, крутнувся на 360 градусів. Дарій мовчав і вид його був вельми грізний. Одначе посол не зважав на грізний вид головнокомандуючого мідо-перського війська. Прибулий крикнув зміненим кумедним голосом:

— Цар Іданфірс просив Дарію передати дари.

— Нічого в нього нема, крім шкуратяної торби, — нарікали здоровані-вояки.

Михайлик придивлявся до посла, присланого скіфами. Безперечно, раніше він його бачив. Йой, чи цей не батьків побратим? Хлопчик прискіпливо вивчав прибулого. На мить їхні погляди схрестилися. Прибулий злегка кивнув головою. Мишкові сумніви розвіялись остаточно. У стан Дарія завітав у ролі посла теосець Фанагор.

Посол перевернувся через голову. Потім ще два рази. На долонях почав танцювати. Перси реготали і свистом заохочували чужака до танців. Дарій, що зберігав суворий вид, окриком обірвав регіт:

— Досить блазнювати. Давай дари.

Посол перевернувся і став на ноги. Із вигуком:

— Ось тобі, царю, перший дар, — тицьнув Дарію щось у руки.

Перси зойкнули: на долонях владики лежала мертва синичка. Дарій гидливо смикнув руки — закостенілий трупик упав на землю. Артабан, однак, обережно підняв пташку за лапку. До Атрабана підійшли воєначальники. Вони уважно розглядали «перший дар».

Тим часом теосець із кумедно-зосередженим обличчям оглядав свій каптан. Обмацував поли, плескав по них долонями. Навколо посла кружляла хмара пилу, поширюючи неприємні запахи. Перси морщили носи, але терпляче чекали «другого дару». З радісним гигиканням посол дав знати: я знайшов те, що шукав. Ось картинно підвернув полу, перегнувся у стані, запустив зуби у латку. Коли відривав її, то награно рикав, як тигр.

Кумедна поведінка посла розвеселило хлоп’ят. Аман забув про свій смачний палець — реготав на всю пельку. Від нього не відставав Михайлик. А от Ксеркс не сміявся. Ксеркс копіював Дарія: схоже збирав на лобі шкіру в складки і ворушив ними, як черв’яками. От тільки у Дарія на лобі повзали товсті, в палець, хробаки. А Ксеркс, як не старався, а виходили зморшки, тобто черв’ячки, такі, що годилися хіба що для наживки. Мишко розривався: то на Фанагора гляне, то на Ксеркса і Дарія зиркне. Поведінка кожного персонажа звеселяла до сліз. Зненацька Мишка пронизав гострий біль. Він ухопився за бік і наштрикнувся на свинячі Амана очі.