Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 45

— Ти чого? — визвірився Мишко на дружка царевича.

Аман агресивно наставив пальця (облизаного) і луною скрикнув:

— Ти чого?

— Чому Ксеркс перекривляє Дарія? — щиросердно спитав Мишко.

Аман змієм зашипів на нього:

— Не перекривляє. Наслідує і вчиться.

Мишко роззявив рота. Он воно що. А він думав, що перекривляє…

Посол, нарешті, відірвав від каптана латку. Запустив під нею руку і, напевне, щось таки витяг. Бо підморгував на всі боки і хитав стиснутим кулаком. Крутнувся на п’яті й виголосив:

— Дарію, вручаю тобі й інші дари. Тримай широко руки.

Від фігури головнокомандуючого військами, його похмурого обличчя віяло крижаним холодом. Посол позадкував. Як ображений хлопчик, безпорадно озирався, мовляв: боюся до нього підступати. Воєводи стояли теж насуплені, теж не охочі до сюрпризів.

До посла кинувся Ксеркс.

— Давай мені дари.

Рот посла розтягся до вух, оголюючи ясна з рідкими зубами. Очі дурнувато лупали.

— Хі, хі. Ти хто?

— Я Ксеркс, син щасливого царя Дарія, — голосно і чітко представився царевич.

Посол, вельми здивований, пересмикнув плечима. Терпець Ксерксові остаточно урвався. Тупнув ногою і вигукнув із погрозою в голосі:

— Негайно давай дари. Я сам передам їх владиці.

Ніби сильні подуви вітру струтили з місця Мишка. В один мент опинився біля Ксеркса. Не забарився підійти й Аман. Мишко завважив, що очні яблука Фанагора почали збільшуватися. Ще трішки — і з них цвіркне водичка.

— Хлопці, ви чого? Чешуться руки? Кортить пана посла відлупцювати? Ге?

Фанагор крутнувся і перевальцем, по-качиному побіг. Шлях спритникові заступив мечем здоровань-воїн. Біля обох виріс Ксеркс. Личко царевича перекосилося від гніву. Він кричав, простягаючи до посла руку:

— Давай дари…. Не віддаси, голова злетить із пліч, як капуста.

Здоровань-воїн блискавично описав наточеним лезом у повітрі дугу. Фанагор принишк і щось квапливо тицьнув царевичу. Зображаючи на обличчі переляк, плаксиво просив:

— Прошу, не ображайте посла. Посол хороший.

Мишко з Аманом підбігли до Ксеркса. Царевич ціпко тримав мертву жабу та мишу. Хлоп’ята почувалися вкрай розчарованими.

— Це ще не все, — обіцяв веселенький Фанагор. — Решта у сагайдаку. Гей, грабіжники, поверніть хорошому послові сагайдака.

Упродовж цієї кумедної вистави Дарій стояв, мов гранітна брила. Мишко про себе завважив: за кожним рухом прибулого цар пильно слідкує. Ось кивнув воякові, що стояв до нього найближче. Мить — і в хорошого посла вцілила шкуратяна торба. Фанагор притуляв її до грудей, як зраділе дитя. Із торби стирчали оперені хвости стріл. Теосець церемонно вклонився Дарію, потім воякові, що швиргонув торбу. Після прелюдії довго длубався на споді торби. Усі напружено чекали. Хороший посол театрально вихопив із торби ті ж самі стріли. Підкреслено-урочистим жестом подав їх Дарію.