Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 39

Та повернімося до візка Даниїла. Тим паче, що той під’їжджав до червоного шатра. Ксеркс на ходу вистрибнув із короба. Слідом приземлився Мишко, в якого від довгого сидіння боліли ноги. А де ж Аман?

Спітнілі коні зупинилися. До них підбігли раби. Мовчки прилаштували до візка сходову драбинку і допомогли Даниїлу зійти. Один підтримував старця під руку, другий зняв драбинку й безшумно зник.

Мишко з Ксерксом застигли в приємному очікуванні. Як-то Аман злізатиме з воза?

Товстий Байбак сопів біля задка. Його коротка нога ніяк не намацувала землі, а зіскочити хлопчик боявся. Личко його почервоніло від напруги, а нога все тяглась, тяглася донизу… Зусилля Байбака сягнули критичної точки. Ось-ось він мішком звалиться з гребеня борту. Об’єднані пустотливим настроєм, хлоп’ята зійшлися і торкалися плечима. Дружно насміхалися з неповороткого Байбака, під’юджували його.

Якимось дивом нога Амана торкнулася землі. Пересмішники глянули один на одного і кисло скривилися. Вони не приховували розчарування.

Віддихавшись, Аман із Ксерксом кудись пішли. Мишко із сумом дивився їм услід. Йому не вистачало друга-однолітка. Дідусь добрий, лагідний, все повчає його. Але з дідусем не бігатимеш наввипередки, не гратимеш у піжмурки, не мандруватимеш у пошуках пригод. Ненароком погляд Мишка зачепився за червоне шатро. Він пригадав, що саме до цього шатра першого дня його підвіз Гад. Саме коло червоного шатра сталася трагічна подія. В уяві хлопчика замиготіли кадри сумного кінофільму, який він подумки назвав: «Як у телепня Мишка відібрали перстень?». На кадрі з царською колісницею фільм обірвався — Мишка кликав Даниїл.

Старець сидів на складаному широкому стільці під повстяним навісом. Навпроти нього стояв подібний стілець.

— Дитинко, будь біля мене, — велів Даніїл.

Михайлик скумекав, що вільний стілець не слід займати. Він для того, хто покликав Даниїла. І знайшов собі місце — на траві, за старцем.

Поривчастим кроком прийшов Дарій. Приклав долоню правої руки до серця і схилився перед Даниїлом, засвідчуючи йому глибоку повагу.

— Царю царів, живи вічно! — привітався старець.

Зайнявши стілець, Дарій довірливо мовив:

— О, Даниїле, голово над віщунами. Стривожився дух мій. Перед світанком мені наснився сон. Досі перебуваю під його вагою. Вислухай видіння моєї голови і розтлумач його.

— Видіння перед світанком правдиві. Повідай мені свій сон, Дарію, а я відкрию тобі думки твого серця.

— Видіння моєї голови на моєму похідному ложі були такі. Дивлюся і бачу міцне дерево з пишним гіллям. Сіла на нього птаха. Вона прилетіла з чужого царства. Птаха не співала. Тільки зронила з лапок три речі. Тут же знялась і до своїх полетіла. Речей тих я не запам’ятав. Що б то значило? Поясни мені, отче.

Після довгої паузи озвався старечий голос:

— Сон твій і видіння твоєї голови, царю, ось які. Пишне дерево — то є ти сам. Сильний і всевладний. А чужа птаха — то посланець від супротивника. Посланець принесе тобі дари. То, що речі, які принесла птаха, ти не запам’ятав, знаменує ось що. Дари, як предмети, будуть не вартісними. Гадаю, вони символізуватимуть бажання недруга.