Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 36

— Зрозуміло. Люди навколішки клали поклони.

— Усі, крім мене і моїх товаришів.

— Цареві на вас донесли?

– Іще як гвалтували: «Ці мужі нехтують твоїм наказом, царю. Твоїм богам не служать і золотому боввану, що ти поставив, не кланяються!».

– І як відреагував цар? — швидко запитав Мишко.

Насправді, він дуже потерпав, що дідусь почне молитися і розмова обірветься.

Даниїл таємниче підморгнув:

— Цар наказав моїх товаришів зв’язати і вкинути у піч, розжарену вогнем.

— Що? О, який жах!

— Не бійся. Мої товариші не згоріли в печі, — усміхнувся старець.

— Не може такого бути! — не повірив Мишко.

– І неможливе стає можливим, коли живеш з вірою в Бога. Ананій, Мисаїл і Азарій ходили вільно у вогнедишному горні. Але хлопці не вешталися без діла. Вони не переставали хвалити Господа. Закликали і людей, і тварин, і гори, і доли, і джерела, і річки, і моря, і вітри хвалити Його та прославляти.

Мишко мовчки лопотів пухнастими віями. Даниїл звернувся до нього:

— Скажи, дитинко, як називають того, хто користується всіма благами, але не платить за них?

— Безсоромним, або крадієм.

— Отож-бо. Усе, що оточує людину, створене Богом. Тому прокидаючись вранці, найперше — подякуй Творцеві. Зі словами подяки відходь до сну. Протягом дня теж не забувай Йому дякувати.

— Товариші мене засміють, — признався Мишко.

— А ти мовчки, про себе дякуй.

— Ось де він, раб негідний! — раптом пролунав найпротивніший серед людей голос.

Мишкове серце в мент стиснулося. Стало маленьке-малесеньке, розміром у голубине яйце.

Листи, якими обмінялися перси зі скіфами

Таки так, у візок заглядав Комаха. За Комахою маяла товста пика Байбака.

— Аввуню, раб утік від мене. Не хоче мені, сину Дарія, служити. Раб ухиляється від праці, — жалівся Комаха.

Старець журливо хитнув головою. Мишко непомітно наліг на бік короба. Хотів зіскочити з візка і дременути невідь куди, але далеко від мучителів. Даниїл здогадався про таємний намір свого пасажира. Узяв його за руку і міцно тримав у своїй. Мишко кидав полохливі позирки на Комаху. Царевич у відповідь слав блискавки і громи.

Пригладивши бороду, Даниїл дорікнув Ксерксові:

— Михайлик теж жалівся мені. Казав, що ти, Ксерксе, і твій товариш Аман ображали його. Ксерксе, твій брат ліг спати голодним?

Голос старця звучав суворо, що Мишко з радістю про себе відмітив. У серце почала прибувати свіжа кров. Воно збільшилося в розмірах і оживилось.

— Скіф брехун, — задерикувато крикнула товста пика.

— Негідний поступок безчестить вас, панове. Легко знущатися над беззахисним, — картав Даниїл хлопчаків.

Мишко остаточно переконався: дідусь на його боці. Підбадьорений, він виставив на огляд праву долоню. Ображеним голосом скрикнув:

— Я — брехун? А це що? Ага, мовчите? Вам соромно признатися, от що.

Мучителі відвели очі. Свіжа рана з обрисами кружальця в ажурному плетиві свідчила проти них. Присоромлені, вони мовчки чомбали за візком, але й не відставали від нього. О, надійшла черга Мишкові вергати на кривдників блискавки і громи. Це він робив із величезним задоволенням.