Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 34

Мрійливі посмішки ще довго гуляли на запилених обличчях.

— Марнота марнот, — зітхнув Даниїл, не піднімаючи повік.

Спостережливий хлопчик здогадався, що Даниїл користується прихильністю Дарія. І візок у нього міцний, з високими колесами, і коні ситі, молоді.

Ось біля візка зупинився вершник у червоних штанах. Такі штани носила близька до Дарія прислуга. Вершник вихопив зі сакви кошика із витою з вербових прутиків ручкою і переклав у візок Даниїла. Зразу же вйокнув на свого коня і зник у натовпі, що невпинно переміщувався.

Мишко обережно зняв із кошика рушник у червону і синю смуги — і зойкнув. Чого там тільки не було! І запечене на вогні курча, і біла, як сосульки, редиска, і горішки, і медові коржики, і халва. Також турсук із свіжою водою і якийсь напій у закоркованому алебастровому глечику.

— Снідай, Михайле, — велів Даниїл, не піднімаючи повік.

Хлопчик накинувся на страву, аж за вухами лящало. Таких смаколиків він зроду-віку не вживав. Помолившись, Даниїл приєднався до трапези. Їв старець мало, а м’ясних страв зовсім не вживав. Хлопчик наминав запечене курча, тримаючи обома руками за крильця. Довірливо ділився:

— Я люблю м’ясо. Скіфи кажуть: від м’яса передається воїнові сила, спритність і наполегливість тварини, яку вживаєш.

— Тваринна їжа розпалює кров, затьмарює розум, а думку сповільнює, робить млявою, — заперечив Даниїл. — Я змалку обмежував себе в харчуванні. Тому розум у мене ясний. Завдячуючи здібностям, я прихиляв до себе серця царів.

— Через те, що мало їв?

— Цим теж. Харчами ми вибудовуємо собі тіло. А тіло в свою чергу повеліває нашим духом. Через надмірний апетит людина стає рабом своєї плоті.

— Коли я виросту, то стану атлетом, — поділився Мишко зі старцем однією із багатьох своїх заповітних мрій.

— У людині найбільше ціниться сила духу. Невпинно дбай, щоб дух міцнів, не розслаблявся.

— Як? — запитав хлопчик, щоб підтримати розмову.

— Ну, хоча б помірно харчуйся, загартовуй тіло фізичними вправами.

Розлучатися з рожевою мрією, а саме мати красиве мускулисте тіло, Михайлик не бажав.

— Дідусю, будь ласка, розкажи мені про себе. Де ти народився? Хто твій батько?

Даниїл пригладив вуса правою рукою (з лівої звисали чотки).

— Мій батько Йоакима був юдейським царем. Вавилонський цар Навуходоносор пішов війною на Єрусалим. Узяв у полон мого батька і пограбував наше царство. Навуходоносор розпорядився, щоб привели до нього хлопчиків з юдейського царського роду, також від шляхти. Але таких, що вродливі і з метким розумом.

— Для чого вибирали хлопчиків? З якою метою? — поцікавився Мишко (він уже ум’яв запечене курча).

— Приміром, вавилоняни нас вчили письму і халдейській мові.

— Хлопчиків ображали?

— Навпаки, дбали про нас. Отак від царського столу надходило вино і харч. Але я не оскверняв себе багатими харчами — віддавав наглядачеві. Задовольнявся питною водою та рослинною їжею. Мої товариші — Ананія, Мисаїл, Азарія, у всьому наслідували мене.

— А хлопці не схудли? — питав Мишко, пережовуючи маску халву.

— Де там! Краще виглядали за хлопців, що харчувалися від царського столу.