Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 28

Степом ходило величезне стадо різношерстих биків і корів. Серед них бродили сірі безрогі тварини, які перси, вочевидь, відібрали в осілих скіфів. Мишко сподівався, що Комаха підведе його до пастуха. А пастух дасть йому палицю і поясне, коли треба завертати корів.

Ось мучитель гуконув через всеньке поле:

— Агей, підійдіть до мене.

Пастухи підійшли і зупинилися за п’ять кроків від царевича. Мовчки дивилися перед собою.

— Скупайте мого раба, — велів Комаха.

— Я сам скупааа… — обурився Мишко.

Останнього слова він не доказав. Комаха натренованим ударом послав його, як м’яч, до пастухів. Пастухи миттєво зірвали з Мишка одяг і цупко тримали його. Вони мовчки дивилися перед собою. Несподівано один пастух радісно загигикав. Він пальцем тицяв на корову, що негарно розставила ноги і задерла хвоста.

І тут пастухи без попередження підхопили Мишка попід руки і помчали до тієї корови. З неї водоспадом текла сеча. Пхнули хлопчика під паркий струмінь і тримали його доти, доки корова не опустила хвоста і не зійшла з місця.

Зробивши паскудну справу, пастухи повернулися до своїх прямих обов’язків. З криками: «Куди пішла? Щоб ти здохла!» — завертали корів.

Бідолашний Мишко довго не міг прийти до тями. Подібного приниження він у своєму житті ще не зазнавав. Він лежав у траві, затамувавши подих. Щиро прагнув умерти. До тями його, однак, швидко привів противний голос:

— Чого розлігся!

На Мишка шулікою налетів Ксеркс. Він копнув лежачого носаком санд.

Шлях бігунам перетинала річечка. Бідолаха з розгону шубовснув у теплу воду. Плюскався в ній і присідав. І зовсім не реагував на противний голос: «Не змивай священну сечу! Не змивай!».

Царевич так розійшовся, що надавав Мишкові ляпасів. Вигнав його з води і кудись дальше погнав. Бідолаха на тумаки вже не реагував. Він тішився, що змив із тіла коров’ячу сечу.

Біля синього намету царевич гарикнув до Мишка: «Стояти!»

Мишко зіщулився і тремтів. Він чекав найгіршого. Комаха відкинув шкуратяне запинало. Гострими кулачками загнав раба всередину намету.

Царевич порядкував у наметі, як господар. Відкинув віко скрині, розмальованої яскравим орнаментом. Рився на споді й викидав одяг.

У отворі намету з’являлася острішкувата голова і зникла. То боязко зазирав Байбак. Від Мишка не приховалося, що царевич косував в бік товариша. Але вдавав, що його не бачить. Комаха так грюкнув віком, що Мишко підскочив. Не повертаючи голови, мучитель гарикнув: «Одягайся!».

Рана на долоні пекла, заважала підібрати потрібну річ. Отож Мишко орудував однією рукою, до того ж лівою. Він чув над собою гаряче дихання і через це страшенно нервував. Чомусь почала тремтіти здорова, ліва, рука, а з носа потекло. Ненароком він помітив, що тонкі литки мучителя тремтять. Бідолаха скоцюрбився від страху. Ось-ось на його спині затанцюють гострі й тверді, як камінчики, кулаки.

На Мишкове здивування мучитель радісно скрикнув. Тонкі ноги підстрибнули й жваво затупотіли до виходу.