Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 26

Хлопчаки поводилися вкрай нахабно. Особливо Комаха — руки в боки, противно шкіриться. Байбак багатообіцяюче хитає товстою мармизою. О, від таких треба тікати.

Ненароком він помітив, що Дарія обступили вояки у шкіряних панцирах і блискучих шоломах. Від червоної «хатинки» відійшли Гад із Подзьобаним. Ой, вони простують прямо до нього! За чоловіками рушили Комаха з Байбаком.

Похмурі погляди що перших, що других не обіцяли нічого втішного. Мишко зрозумів: за ним полюють. Серце бідолахи полохливо стукало в реберця. Хлопчик притиснувся до вороного, немов шукав у тварини захисту.

Раптом Комаха зірвався з місця. Став перед Мишком і сердито тупнув ногою.

— Малого беру собі. Буде моїм рабом.

– І моїм, — реготнув Байбак.

На Мишкове здивування Гад відступив. Зігнувся у напівпоклоні перед Комахою і, зігнутий, подався до свого коня. Узяв його за повід і мовчки кудись повів. Подзьобаний спересердя плюнув.

Мишко страшенно розгубився. Він добре знав: діти бувають жорстокішими за дорослих. Він підозрював, що ці двоє з садистськими нахилами. (Прикро, але він не помилився.)

Тим часом Мишкові недруги перемовлялися:

— Хлопни йому тамгу. Надумає втекти, до нас приведуть, — повчав Байбак товариша.

— Хвалю, Амане, за пораду. Дійсно, з моєю міткою його ніхто не привласнить, — погодився Комаха.

Діалог насторожив Мишка. Що б то значило? Відгадки він не встиг придумати. Байбак заніс над ним пухкого кулака і крикнув:

— Пішов!

Михайлик хотів уточнити: куди саме піти? Але не встиг спитати — Байбак стусонув його в спину. Всередині бідолахи кавкнуло і заболіло. І хлопчик побіг. За ним бігли, не відстаючи ні на крок, злі хлопчаки. Стусанами вони безжально спрямовували свою жертву на шлях, відомий тільки їм.

Трійця прибігла до похідної кузні.

Навколо горна кружляли ковалі-близнюки. Кучматі, з закіптюженими обличчями, в довгих шкіряних фартухах. На їхніх плечах і руках ворушилися вузлуваті м’язи. Здоровані поклонами вшанували Комаху і хором обізвалися:

— До твоїх послуг, ласкавий пане.

«Ласкавий пан» штовхонув Мишка до коваля. Суворим голосом наказав:

— Це раб. Вліпи йому тамгу. Тамгу царевича Ксеркса.

Коваль уважно переглянув металеві прути, встромлені в землю. Вибрав такий, що мав на кінці кружальце з химерним плетивом. Обережно поклав його на розжарене вугілля. Брат коваля порядкував біля міха — нагнітав повітря у горн. Перший коваль зняв прут із жару. Пильно оглянув кружальце. Клацнув язиком і переклав прут на червоніше місце.

Клацання подіяло на Мишкових кривдників на кшталт сигналу. Вони схопили жертву за руки і міцно її тримали.

Ось перший коваль зняв із жару прут і відразу огрів Мишка похмурим поглядом. Відчуваючи небезпеку, хлопчик почав пручатися. Проте кривдники тримали його дуже міцно. Особливо старався Комаха — тонкі й синюшні від засмаги литки на його ногах струнами натяглися.