Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 24

Мишко зі страхом помітив, що товариші його обганяють. Ось він опинився у хвості мобільного загону. Ось відстав… І раптом сталося жахливе. Коняка захиталася — і впала.

Хлопчик беркицьнувся через голову впалої. Але зразу підхопився. Одним махом відкинув сагайдак з луком. Шпарко кружляв навколо коняки. Тягнув її за вуха, підштовхував ногами, благав, щоб встала. Коняка жалісно застогнала. Звалилася набік і витягнула ноги.

Мишко у полоні

На нього високим валом мчали коні. Гриви буйно розвівалися, а широкі груди то злітали над горизонтом, то опускалися. «Так котяться океанські хвилі», — чомусь подумав хлопчик, хоча справжнього океану він не бачив. Атож присів за нерухомою твариною, як за бар’єром, і міцно заплющив очі. Невдовзі хвилі вирували навколо нього. Від стукоту кінських копит і людських криків він оглух. Раптом чиясь дужа рука відірвала його від землі. Високо піднесла й посадила на щось трясуче і рухоме.

— Тримайся за пояс! — долинув, наче з-під води, глухий голос.

Хлопчик боязко розплющив очі. Він уперся зором у широку спину, обтягнуту шкіряною кірасою. На шкірянці гадом звивався жмут волосся, перехоплений брудним шнурком. Гад (так Мишко назвав вояка) обернувся й гарикнув:

— Міцно за мене тримайся!

Гад шалено гнав вороного коня. З голови хлопчика злетіла шапка-ковпак. Наразі вітер куйовдив його русяве волосся і приємно охолоджував. У голові Мишка проясніло. Він гарячково думав: «Як мені бути? Просити Апі про допомогу? І до кого податися? До батька? Скіла? мами?» Мишко чесно собі зізнався, що відсиджуватись у лісі гарячої пори він не хотів. Брати участь у бойових походах у нього теж відпала охота. Інша справа — просто спостерігати з безпечного місця за сутичками. Оце цікаво!

Після недовгих вагань вирішив: «Залишусь у Гада. Образить мене або відлупцює — відразу втечу».

Настрій малого значно покращився. «До персів буду придивлятися. Потім про все розкажу Скілові. Він мене за це похвалить», — втішав сам себе прекрасним майбутнім. Далебі, вірив у те, що повернеться до своїх.

Відтепер чіпка пам’ять хлопчика тримала все побачене і почуте. «Кругом мене коні. Вони шалено мчать. Шиї у них витягнуті, а довгі хвости красиво розвіваються. Коней дуже багато. Коні великі, породисті, різних мастей. Вони слухняно несуть довговолосих кавалеристів. Вершники у шкіряних костюмах. На їхніх головах або гостроверхі шапки, або бронзові шлеми з красивими пір’їнами. Обличчя вояків не голені. Перси схожі на скіфів, як домашні свині схожі на диких. Скіфи мускулисті, з твердими обвітреними обличчями, а перси розпухлі, одутлі. Та й у стані вони ширші.»

З-під копит коней піднімалась їдка пилюка. У горлі залоскотало. Мишко зайшовся кашлем. Одначе ця прикрість додала малому настрою. Він зметикував: Скілу вдалося повести за собою персів. І саме туди, де росли чахлі, кволі рослини.

Від летючого галопу вороний бурхливо дихав. Ось його крок зійшов на алюр, а за тим на важку ступу. Під копитами чавкало болото. Голосисті мідні сурми проспівали зупинку. Гад зліз із коня і завів його в річку. Кінь жадібно тягнув у себе воду. Коли відірвав губи від чистого плеса, то Гад вивів його на берег і погнав зеленим моріжком понад річкою.