Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 25

Допитливий хлопчик прискіпливо вивчав супротивників скіфів. Ті зіскакували з коней, знімали з їхніх спин чапраки, сідельні подушки. Заводили тварин у воду. Змивали з їхніх боків сіль. Прив’язували коней до встромлених у землю списів і самі заходили в річку. Милися. Перський стан розбивав наметове містечко. Їздові та раби знімали з возів казани з кіптявими боками, мішки з продуктами.

Кричали і сперечалися люди, форкали коні, ревли віслюки та бики. Шум, гам і крики втомлювали. Мишко послав погляд вдалечінь. Аж до небокраю порядкували чужинці. Їх, як комашні, видимо-невидимо. Хлопчик подумав, що така кількість прийшлого люду і тварин здатна полонити і розтоптати копитами Скіфію. Від невтішної думки він засумував.

Гад зіскочив з коня і до когось гукнув. Біля Гада виріс вояка з неприємним обличчям: товстим, подзьобаним віспою. Вони відійшли, не голосно розмовляли. Тим часом Мишко спостерігав, як бритоголові раби розбивали намет. Напевне, для великого пана, бо хатинка була вельми містка, з цупкої тканини червоного кольору. Хлопчик відвів погляд — і здригнувся. Чому Гад із Подзьобаним на нього дивляться? Чому уважно його розглядають? В серці хлопчика закралася підозра. Раптом його обпекла здогадка: «Гад мене продає! Не хочу до Подзьобаного. Боююся.» Він миттєво звів руку з батьковим перснем. Зараз крутне камінцем…

У цю доленосну мить повз нього проїхала колісниця, розмальована гнучкими лозами з ліліями. Мишко з піднятою рукою і роззявленим ротом дивився на чоловіка, що стояв у колісниці, на його малиновий халат і жовту шапку, схожу на диню. Мозок малого блискавкою оперезала думка: «Це головний Перс — Дарій!» Затамувавши подих, Мишко дивився на героя війни. Їхні погляди схрестилися.

Колісниця під’їхала до червоного шатра. До неї метнулися двоє вояків. Вони допомогли Дарію зійти. До колісниці підійшов ще один. Дивак. Сутулий, у сірому довгому каптані, спереду прикрашений яскраво-жовтим фартухом. Дарій щось швидко сказав. При цьому виразно кивнув головою у бік хлопчика із роззявленим ротом.

Далі все відбулося миттєво. Вояки стягли хлопчика з коня і відібрали в нього перстень. Зафартушений передав перстень цареві.

— Поверніть перстень! — скрикнув Мишкоі безстрашно кинувся до царя.

Але малий за щось зашпортнувся і впав. Зразу же підхопився на ноги. Аякже, він повинен повернути перстень. Перстень — його порятунок. Без персня він пропаде, заблукає у давніх світах. Ніколи не повернеться в рідне село.

І раптом Мишко заціпенів — перед ним стояли два хлопчаки. Так от хто підставив ногу і повалив його! Через підніжку він упав і забився.

Екзекуція. Комаха з Байбаком знущаються над Мишком

Мишко з-під лоба вивчав хлопчаків. Вони майже однакового з ним росту. Один схожий на бридку комаху — сухий і чорний від засмаги. Другий ще бридкіший — товстий, безбровий, схожий на байбака. Мигуляє свинячими очицями, а великого пальця тримає в роті. Фу, гидота. У Мишка виникло гарне бажання врізати одному і другому. І так, щоб довго його пам’ятали. І він шкодував, що сам-один, до того ж серед ворогів. Отже, не зможе по-справжньому відстояти свою честь.