Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 23

— Недоумок! Якого ти коня ти взяв? Це виїжджена шкапа! — надсадно кричав.

Мишко мало не плакав. Він і без підказки дотумкав, що тварина стара, а тому вибилася з сил.

Скіл плюнув під ноги. Закинув голову до неба і з серцем вигукнув:

— О, Папаю, чому допустив, щоб мамій зашився серед вовків.

Верховний скіфський бог мовчав. Можливо, не розчув просьбу булькатого ватажка, ба густі зарості поглинали голоси і закривала небо.

Вартовий, що чатував над кручею, свистом дав знати про кінець перепочинку. Вовченята спішно відв’язували коней. Тягли їх за собою, дерлися крутими схилами наверх кручі. Потім, прикриті гущавиною, вивчали ворога, що нестримно наближався.

Колони величезного війська рухалися Степом, подібно рукавам ріки. Узбіччями сунули обози. Їх тягли мули і воли. Обвішані баулами, простували, мов вежі, верблюди. За обозами трухикали табуни і череди.

Мишко вперше відчув страх. Піт скочувався великими горошинами по спині й неприємно лоскотав. Лише тепер і тут, над глибокою кручею, хлопчик усвідомив три речі. Перша: він на справжній війні. Друга: для персів він ворог. Третя: кожен перс готовий вцілити в нього смертоносною стрілою.

Не повертаючи голови, Мишко глянув на ватажка. Чи здогадається Скіл про його страх? О, старший виглядав героєм. Вибалушені очі його ще більше вибалушились, а гострі зуби оскалилися. «Триматимуся Скіла. У разі небезпеки Скіл прийде мені на допомогу», — заспокоїв хлопчик самого себе. Ця думка його підбадьорила.

Окличник, мабуть, теж злякався, бо втратив голос. Скіл твердо скомандував:

— На коней!

Старші хлопчика першими виконали команду.

— Вперед! На Перса! — твердо скомандував Скіл і стрілою вилетів із гущавини.

— А-гу-гу! А-гу-гу! — погрозливо кричали старші.

Молодші підтримували голосами старших. Але чомусь кричали не дружно і не голосно.

Передні колони ворога помітили чужий загін, що невідь звідки взявся. Сміливці летіли до них із погрозливими скіфськими гуками. Перси закричали:

— Скіфи! Скіфи!

Озвалася бойова сурма. Її підтримали всі інші.

З лав ворога виокремився загін верхівців, що мчав навперейми скіфським вершникам. За кавалерією рушили піші строї. З одного і другого боку заспівали, замерехтіли тонкі стріли.

Хоча ворожі стріли не долітали, Мишко припав до коня. Навколо нього гиготіла і кричали хлопчаки. Їхні перекошені обличчя передавали дику радість.

На відстані трьох польотів стріли Скіл нестямно закричав, стримуючи гарячого коня:

— Назад, воїни! Відступаємо!

Молодші «воїни» першими виконали команду начальника. Старші без бажання, але йому підчинилися.

На жаль, саурани повільно набирають швидкість. Через цю природну ваду відстань між супротивниками невмолимо скорочувалася. Стріли, випущені персами, зі свистом пролітали над вовченятами і встромлювалися в землю. Деякі зі дзенькотом вдарялися в наплічні щити хлоп’ят. Скіл, який летів попереду загону, вигуками підганяв загін.

Вовченята поприпадали до коней. Спритно розмахували хлистами, лупцювали тварин п’ятами, примушували бігти у повну силу.