Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 22

— Увага і покора!

Стримуючи коня, що шарпнувся, Скіл баском виголосив:

— Безстрашні воїни! Наш мобільний загін хай стане згуртованою вовчою зграєю. Як вовки, що не знають втоми, коли переслідують здобич, так і ми готові йти до повної перемоги.

— Готові! Готові! Готові! — дружно скандували хлопчики і розмахували кулачками.

— Браття воїни! Слухайте, мене, свого ватажка. Слухайте і пам’ятайте. Старші товариші дали нам дуже відповідальне завдання. Ми повинні відвести Перса у Гетську пустиню, в безводні місця. Вирушаємо назустріч ворогові. З нами бог Арей. Слава Арею!

— Слава Арею! А-гу-гу! А-гу-гу! — протяжно й погрозливо кричали «браття воїни».

— Безстрашні воїни! Віднині вигук «А-гу-гу!» стане нашим бойовим кличем.

— А-гу-гу! А-гу-гу! — моторошно вили «безстрашні воїни» навзнак згоди.

Ватажок загону розвернув коня і першим поскакав у відкритий Степ. За ним скакали парубійки. Замикали загін наймолодші. Усі вони переможно, до хрипоти в горлі вили. Старанно наслідували братів своїх — вовків.

ІІ. Дарій наступає

Глава перша

Перси з відстані

Патріотичний вогонь, що бурхав у грудях Мишка, спонукував діяти рішуче. Хлопчик натягував повід, стискував коліньми роздуте черево коняки і завзято розмахував хлистом. Коняка іржала, мотала головою і прудко бігла.

Час від часу мобільний загін з’їжджав у видолинок, порослий осокою, очеретом і вербняком. Тоді горластий окличник сповіщав про зупинку. Перепочивши, вовченята вистрибували на коней і рушали далі. І так тривало аж доти, доки найбільш далекозорий хлопчик не скрикнув: «Ой, лишенько, перси!»

Вовченята миттєво вискочили на високу могилу, яку минали. Їм відкрився далекий горизонт, лівий край якого був щільно затягнутий пилом.

Озвався окличник, який у поході перетворився на тінь ватажка:

— Увага і покора!

Скіл баском розпорядився:

— Перси ще далеко. Почекаємо їх у кручі. Хай коні перепочинуть. І пам’ятайте: зненацька з’явимося перед ворогом. Галасуємо і випускаємо у їхній бік стріли. Коли перси мобілізуються й підуть у наступ, то вдаємо, що злякалися. За моїм сигналом, щоб прикрилися наплічними щитами, розвернулись і почали відступати. Нехай Перс доганяє. Затямили?

— Скіле, ми сміливі. Ми готові вступити в бій, — запевняли ватажка парубійки, в яких пушок висіявся над верхньою губою.

— Ніякого бою! Персів стільки, як очерету в болоті, а нас жменька. З сильним ворогом не воюють. І лише тоді, коли Перса знесилимо, тоді покажемо, на що ми здатні. Запам’ятали мої настанови?

— Запам’ятали, — голосно відповіли молодші і неголосно — старші.

Стишена ватага з’їхали крутим схилом у зелену вибалку. Внизу дзюркотів струмочок. Хлопчики зіскакували з коней. Підводили тварин до струмка, напували, потім прив’язували до стовбурів низькорослих дерев. Вовченята пили з долонь воду, вмивалися.

Мишко з сумом дивився на свою коняку. Запалі боки тварини то піднімалися, то опускались. А шерсть на ній побіліла від солоного поту. Біля засмученого Мишка виріс Скіл. Сиві очі викотилися з орбіт і палахкотіли вогнем. Тонкі губи по-зміїному ворушились. І те, і те не віщувало нічого доброго.