Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 21

Вовча зграя

Висока трава, обважніла від роси, лягала під копита сауранів. Молодих, необ’їжджених коней наполегливо переслідували підлітки. У повітрі свистіли випущені ними аркани. Коли петля зашморгувалася на шиї тварини, вона люто хропла і змієм звивалася вгору. Дикими кішками хлопчаки вистрибували верхи й упокорювали коней.

До речі, саурани напівдикі. Вони невеликі, мов лошаки. Пістряві, з довгою шерстю і з темною смугою повздовж хребта. Похожі на ведмедів. Ці коні не вимагали особливого догляду. Скіфи їх шанували за витривалість. У довгих, затяжних походах віддавали перевагу саме їм, сауранам.

Під Скілом танцював огузкуватий жеребець. Він крутив товстою шиєю, а горбоносою мордою тягся до коліна парубійка, щоб вкусити. Скіл стьобав нахабу. Кінь протяжно іржав і підкидав широким крупом.

Мишко боявся гарячих коней і з цієї причини обходив їх десятою дорогою. Відразу примітив сумирну коняку, що скубла припорошений спориш. Конячка паслась і тоді, коли хлопчик застеляв її прогнуту спину вовняним чапраком, кріпив ременями сідло (дві подушки, набиті оленячою вовною), підтягував підпругу. Він такою мірою осмілів, що сам надів на коняку вуздечку. Тварина не смикала головою і не виривалась. Атож малий міливо викараскався на її спину. І звідти, з висоти, гордовито дивився на хлопчаків, яких молоді коні не слухались і скидали з себе, хотіли вкусити.

Неповнолітні вершники щільним кільцем обступили ватажка. Настрій у хлоп’ят піднесений. Вони рвалися в похід, прагнула бойових сутичок і подвигів. Скіл, що вдавав сердитого дядька, супив червонясті брови та капризно кривив губи. Це виглядало дуже кумедно. Мишко стримував себе, щоб вголос не засміятися. Він обернувся, шукаючи поглядом однодумців. Ненароком помітив, що обличчя старших хлопців розмальовані. Поспішаючи на війну, вони, звичайно, нанесли прості, примітивні малюнки. Так, рот і очі обвели білою глиною, а щоки і лоб розмалювали жовтою вохрою і сажею. Проте виглядали хлопці не то що неперевершено, а страхітливо. Кожен, хто зустріне на своєму шляху такого вояку, тікатиме від нього, як від тигра, що вибрів з очерету.

Мишко заздрив розмальованим. Хоча іншим він не виділявся з гурту. На ньому подібні штанці й сорочка, бо пошиті з самотканої тканини. Подібна шапочка-ковпак — повстяна, гостроверха, з лопатями, що прикривали плечі та шию. У нього схожий сагайдак і стріли. За плечима подібний невеликий лук. Правда, у нього нема торби з харчем і турсука з водою, що хлопці старанно приладнали до сідел. Нема й аеродинамічного щита, що надійно прикриває спину від ворожих стріл. Але він обійдеться без одного, другого і третього. Важливо, що він їде на війну, як справжній мужчина. О, він ще покаже Персові, де раки зимують! Ой покаже! Знатиме його!

Нарешті очікувана хвилина наступила. Скіл підняв руку, прохаючи тиші. Хлопчисько, що виконував роль окличника, дзвінким голосом прокричав: