Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 17

— Дозволяємо. Говори, Скіле.

Хлопчина шпарко вибіг наперед. Спершу зігнувся в поклоні й торкнувся ворсу килима. Миттєво розігнувся. Благальним голосом повів:

— О царю царів, дозволь мені сформувати мобільний загін.

Захмелілі вожді вгрузли в подушки і стихли. Іданфірс критичним поглядом окинув вискочку. На його круглому видочкові палахкотіли рум’янці, одного кольору з кучерявим, кружкома постриженим, волоссям. Але сиві очі дивилися по-дорослому — твердо, незмигно. Скіл не розгубився під гострим зором царя царів. Сміливо пояснив:

— У мій загін увійдуть молодші воїни, висвячені у вовки. Увійдуть також хлопчики, що досі не воювали.

— Малих для чого брати? — хтось грубо кинув.

— Для кількості, — чемно пояснив хлопчина.

Шатром кочували несхвальні перемовини:

— Діти — найбільший скарб.

— Пращури заповідали дітей оберігати.

— Жінок з дітьми відправимо до північних племен.

Скіл крутнувся до перемовників.

— Мій загін не воюватиме. Мій загін відведе Перса від орачів і заманить Перса у пустиню.

Вожді перезирнулися, при цьому смикали осудливо плечима. На поважному зібранні молодші вбирають слова старших, як спрагла земля воду. А цей пнеться, мов жук-рогач.

— Шановне товариство, Скіл наймолодший серед нас. Але завважте, він зі славного роду Ахсартаггата. Батько його — Аріапіф, у шатрі якого ми нині, а прадід Скіла — шановний Аргат. Скіл вміло керував плем’ям з роду кривавих, — вгамовував вождів радник Євстахій.

Недовірливі погляди тут же обмацали на хлопчині широкий, у пів стана, ремінний пояс, обкладений металевими пластинами. Виділили золоту чепрагу з головою вепра. Такий знак влади не передається від батька до сина, він виборюється в чесному змаганні.

– І куди ти, Скіле, сине Аріапіфа, заманиш Перса? Можливо, поділишся своїми стратегічними планами зі мною, ратеводою, — іронічно запитав Скіфарб.

— Між гетами і Понтом у напрямку від Істра до Тіри лежить Гетська пустиня. Рівний і безводний простір — гарна пастка для Дарія. У пустині люди і коні почнуть падати від спраги, — серйозно відповів хлопчина.

— Оцей заведе Перса у Гетську пустиню? — сміхотливо перепитали Скопасіс із Таксакісом.

Царі сміхотливо підморгували ратеводі.

— Стратег, — іронічно тягнули чубаті вожді.

— Поки ви тут балакаєте, перси без перешкоди мандрують Степом. А мій мобільний загін помчить назустріч ворогові. Ми з’явимося перед ворогом несподівано. Перси кинуться нас доганяти. Ми вдамо, що злякалися, — і тікатимемо. При цьому повернемо голови коней у бік пустині. Поведемо персів за собою. Ми заманимо ворога в безводні місця. Перс піде нашими слідами, — гаряче запевняв Скіл старших.

— Хлопці, дитя гарно придумало, — верескнула цариця. — Погодьтеся, треба відразу збити Персяку зі шляху, що веде до Танаїса.

— У нас розроблений інший план ведення війни, — нагадав Таксакіс.

Скопасіс (на знак згоди з Таксакісом він хитнув головою) огрів верескливу царицю осудливим поглядом. Крила білих брів Іданфірса сердито настовбурчилися. Безапеляційним тоном владика мовив:

— Пропозиція Скіла не суперечить моєму планові. Я, Іданфірс, підтримую молодого воїна. Прошу, шановні збори, його теж підтримати. Дамо молодому воїнові шанс на ділі довести, що він здатний мислити стратегічно.