Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 14

Рабів захоплювали під час набігів на найближчих сусідів, і такий спосіб життя скіфів примушував тих, хто жив поруч, повсякчас дбати про свою безпеку. У розпорядженні володарів лісостепової смуги (а це сучасні Полтавщина, Сумщина, Черкащина, Вінниччина) були десятки, а може, і сотні тисяч підданих, величезні ресурси. За їхнім велінням було споруджено десятки фортець, височенні земляні вали яких і досі можна побачити на степових кордонах від Полтавщини до Вінниччини. Порівняно з ними знамениті Змійові вали доби Русі здебільшого мають більш ніж скромний вигляд. Найбільша з давніх фортець — Більське городище площею у 40 км2, його почали споруджувати ще у ІХ — VIII ст. до н. е. За його валами могли знайти захист десятки тисяч людей разом із їхнім скарбом та стадами. Два укріплених райони пильнували переправи через Дніпро — Трахтемирівське та Каратульське городище. Дев’ятиметрові вали Немирівського городища і досі можна побачити на супутникових знімках.

Місцеві правителі наймали на службу загони скіфів та кіммерійців, поховання яких виявлено під час розкопок довколишніх курганів. Для них, а також для власних воїнів найкращу зброю та обладунки виробляли місцеві майстри, які працювали під захистом фортечних валів. Можливо, щось продавали і кочовим скіфам — бізнес є бізнес. Час від часу скіфи робили спроби атакувати — сліди такого штурму виявлені під час розкопок укріплень на Трахтемирівському городищі.

Спроба Македонії взяти під контроль Понтійські степи виявилася провальною Не допомогла ні знаменита фаланга, яка у 334 р. до н. е. під проводом Філіппа ІІ успішно перемогла скіфське військо на чолі з пристарілим царем Атеєм, ні найманці, з якими розрахувалися золотом із багатих трофеїв, захоплених Олександром Великим у Малій Азії. 34-тисячна армія Зопіріона майже безслідно зникла десь між Ольвією та Дунаєм. Писемні джерела повідомляють, що корабель, на якому Зопіріон мав повернутися на батьківщину, загинув під час осіннього шторму, а син Зевса, тобто Олександр Великий, з того дуже засмутився.

Через 23 століття археологам вдалося знайти деякі сліди того походу: свинцеві снаряди до пращі з іменем Олександра в Ольвії, посічені обладунки македонських найманців, які хтось хазяйновитий прикопав до кращих часів біля переправи через Дністер. До цього можна додати спалені міста на узбережжі, які поспішили визнати владу македонян та скарб кизикинів — золото, яким мали розраховуватися з найманцями, знайдене на переправі через Дунай.

Стосовно того, хто знищив 34-тисячний контингент македонського війська (про це вчені елліни записів не залишили) є кілька підказок. Це — срібні кіліки — посудини для пиття вина античної роботи, датовані приблизно цим часом і виявлені у похованнях скіфських воїнів. На денцях можна побачити видряпану літеру «альфа» — першу в імені чи то Олександра, чи то Аполлона.

Нетривку рівновагу між північчю та півднем було порушено лише у IV–III cт. до н. е., коли могутність північних володарів підупала внаслідок чергової еколого-економічної кризи. Однак і скіфи пережили її ненадовго — їх нащадки утворили кілька невеличких держав із центрами у Криму, пониззі Дніпра та за Дунаєм. Коли у ІІ ст. до н. е. у степи прийшли сармати, то від скіфів залишилося лише ім’я у творах античних авторів, які вперто продовжували іменувати скіфами усіх мешканців Понтійських степів.