Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 15

Озброєння, тактика бою та походи кіммерійців

Кіммерійці та їхні сусіди вдосконалили кінську збрую. Модернізована вуздечка із металевими псаліями та удилами дозволяла набагато краще управляти конем. Кіммерійці, можливо, стали родоначальниками нового роду військ — кінноти, точніше кінних стрільців. За однією з версій слово «кіммерійці» може бути перекладене, як «кінний загін». Надійне керування конем надало вершнику перевагу як над пішими воїнами, так і колісницями — основним ударним засобом того часу. Однак для реалізації такої переваги необхідна відповідна зброя. На озброєння було прийнято довгий, понад метр, залізний меч та лук зі стрілами, оснащеними металевими вістрями. Легкі, маневрені вершники обсипали ворога хмарами стріл. Бронзові литі наконечники без проблем пробивали шкіряні або повстяні обладунки.

Кіммерійські кіннотники могли з відстані в 100–150 м тримати під прицільним обстрілом ворожу піхоту й колісниці. Швидко пересуваючись верхи, вони були невловимі для супротивників. До того ж вразити вершника, який рухається, значно складніше, ніж щільне піхотне шикування. У кіммерійських похованнях знаходять набори колісничної упряжі. Однак колісниці могли бути використані не у бою, а в поховальному ритуалі.

Коли смертоносні стріли робили свою справу й ряди супротивника були достатньо проріджені, виснажені обстрілом, наставав момент атаки: довгий меч давав змогу успішно рубати пішого супротивника з коня. Мали вершники на озброєнні також списи й сокири. Крім меча, вершник був озброєний кинджалом. Так сформувалася класична пара клинків, подібна до набору лицарської зброї Середньовіччя.

Азійські пригоди кіммерійців

У VIII ст. до н. е. обставини склалися таким чином, що частина кімерійців вирішила перебратися у Малу Азію. Могутню наддержаву Ассирію лихоманило від заколотів підданих від меж Єгипту до Еламу. Ослаблена ассірійськими навалами країна Урарту перетворилася у відносно доступну (і ласу) здобич для войовничих сусідів. Водночас зросла потреба у найманцях, адже регулярна армія несла втрати в нескінченних війнах і походах.

Спочатку в другій половині VIII ст. до н. е. якась частина кіммерійців, скоріше за все, із числа мешканців Передкавказзя, облаштувалася за горами, по сусідству з царством Урарту. Переселенці успішно опанували територію, займаючись, вірогідно, переважно скотарством і торгівлею з багатим півднем. Тут знайдено кілька поховань кочовиків із відповідним інвентарем. Цю область на північно-східній околиці сучасної Туреччини останні дві із лишком тисячі років іменують Каппадокією. У сусідів цей край 2700 років тому на час отримав назву «країна Гамір» (Gamir[ra]).