Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 16

Відомо, що саме до цієї країни 714 р. до н. е. здійснив похід урартський цар Руса I. Про цей похід нам відомо завдяки найдокладнішим зведенням ассірійської агентури. Її повідомлення, а також доповіді, складені для правителя Ассірії шефом розвідки (а цей пост займав не хто-небудь, а сам спадкоємець престолу, майбутній цар Сіннахеріб), були знайдені археологами серед руїн царського палацу.

Наведемо фрагменти деяких донесень: «…Коли цар урартський пішов на країну Гамір, усе військо його було побито, сам він, його намісники з військом були відкинуті»; «…троє із воєначальників зі своїми загонами вбиті, сам же він [цар] біг і вступив у власну землю…». У повідомленнях агента на ім’я Ашуррісуа йдеться про те, що військова поразка спричинила смуту в країні Урарту: «…Манеї повстали у поселеннях урартського царя… взяли здобич і піднялися у гори». Один із урартських тартанів (воєначальників) по тому підняв повстання проти власного царя. Поразками урартів скористалися в Ассирії.

На 714–709 р. до н. е. припадає грандіозний похід царя Саргона ІІ на північ, у тому числі до країни Урарту. По тому років тридцять про кимерійців у місцевих документах ані згадки. З’являються вони лише у 679 р. до н. е., коли на чолі з царем Теушпою спробували перевірити на міцність ассірійські кордони. Набіг був невдалим, цар кіммерійців наклав головою. Кіммерійці у 675–676 р. до н. е. виступили як союзники Фригійського царства, що спробувало відстояти свою незалежність у боротьбі з Ассирією. У ті ж роки загони Гаміра з’явилися і на сході, у Мідії, знов-таки поблизу імперських кордонів.

Саме у цей момент на місцевій історичній арені з’явилися скіфи. Перед тим вони вже встигли побувати у Причорномор’ї та Передкавказзі, на батьківщині кіммерійців. Цей епізод — битва між царями, які вирішили загинути на батьківщині, перебили один одного і були десь коло Тіраса-Дністра поховані, та наступна втеча простого люду в Азію — описаний у Геродота. Як наслідок, країна Гамір була переповнена біженцями з історичної батьківщини, які були готові дати своїм ворогам ще не один бій. І вони дали його скіфам, спустошивши при цьому прикордонні з Ассирією райони, у тому числі частину Мідії.

Коли скіфи, захопивши здобич (або отримавши плату за допомогу від ассирійців), пішли геть, мешканці країни Гамір повернулися до своїх повсякденних занять, головними серед яких, судячи зі східних хронік, були набіги та війни. Після 660 р. до н. е. майже три десятиліття вони атакують переважно міста в Іонії та Лідійське царство, а також тривожать кордони Ассирії. Збереглися перекази, що кіммерійці дощенту зруйнували тільки-но засновану колонію еллінів на березі Чорного моря — Синопу. Зрозуміло, що елліни надовго запам’ятали це й навіть через століття ставилися до кімерійців з набагато меншою симпатією, ніж до їхніх ворогів-скіфів.

Країна кіммерійців стала суверенним царством, зі своєю династією — цареві Дугдаме (Лігдамису) успадкував його син, Сандакшатру. 644 р. кимерійцям вдалося навіть захопити столицю Лідії — місто Сарди, загинув лідійський цар Гігес. Оскільки такі дії кіммерійців були на руку Ассирії, на якийсь час старі вороги навіть стали союзниками, щоправда, ненадовго.