Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 12

Однак ще більше скарбів та золота вони здобули, збуваючи еллінам невільників, захоплених у необачних сусідів. Це були часи, коли шлях людоловам чи не вперше перекрила лінія фортець, могутні вали яких і досі височіють від верхів’їв Сули до Дністра. Однак про тих, хто їх спорудив, не залишилося ані імен, ані легенд, хоча деякі дослідники вважають, що саме там слід шукати сліди праслов’ян. Ці племена зі зброєю в руках зуміли надійно перекрити ворожим ордам шлях на рідні землі.

Це була епоха нескінченних війн, коли воїнів ховали зі зброєю та конем, а на честь героїв ставили витесані з каменю стели, які зараз іменують скіфськими бабами. Чули б то скіфи! Історія давніх війн та походів демонструє нам не лише блискучі перемоги та подвиги і мужність, а й зраду, шокуючу брутальність, — на війні як на війні. Слід віддати належне скіфським та кіммерійським воїнам та вождям, які не раз наважувалися на безнадійне, на погляд досвідчених стратегів, протистояння із набагато сильнішим ворогом — згадаємо хоча б такі «наддерждави» давніх часів, як Ассирія, Персія та Македонія часів Олександра Великого. Вони встигли позмагатися з усіма і навіть вийти переможцями — причому не у битвах, а у війнах. Тому ці сторінки військової історії виглядають не лише героїчними, але значною мірою ще й повчальними.

Історичні процеси на українських землях кіммерійської та скіфської доби

Про ці часи збереглися свідчення античних авторів, які описували події багато років по тому, як вони відбулися. Тому не слід дивуватися, якщо їхні відомості можуть розходитися з писемними пам’ятками, приміром, Давньої Ассирії, а тим більше з археологічними джерелами. Картини давньої історії, відтворені на підставі якогось одного джерела, можуть бути далекими від того, що відбувалося три-дві тисячі років тому.

На початку цієї епохи у степах панували кіммерійці, які залишили по собі, окрім легенд та непевних відомостей Геродота, десятки поховань, у тому числі зі зброєю. Їхні сусіди-хлібороби на півночі, назви яких нам невідомі, зустрічали непроханих гостей з півдня, сховавшись за валами побудованих на високих мисах дніпровського правобережжя могутніх фортець. Яскравим свідченням багатства і влади лісостепових правителів тієї пори є скарб, знайдений 1878 р. на пасовищі у селі Михалків на Тернопільщині. Загальна вага золотих виробів перевищувала 7,5 кг. До складу скарбу входила діадема, що нагадує королівський вінець. Створена була ця золота корона саме в епоху кіммерійських походів. Нічого подібного під час розкопок у степових курганах тієї доби поки що знайдено не було.

Часом трофеями захисників городищ ставали навіть знамениті довгі кіммерійські мечі, з якими степові воїни зображені у розписах на античних вазах. Такий меч виявлено у скарбі на Суботівському городищі, мешканці якого зуміли відбити ворожий набіг. У степу кіммерійці мали свої фортеці — одну з них, в урочищі Дикий Сад, розкопали на території сучасного Миколаєва. Підмурки стін та міст через рів, залишки яких виявлено під час досліджень, було збудовано з каменю. За стінами фортеці жили ремісники, серед них майстри, які виготовляли псалії — важливу деталь упряжі, без якої неможливо було керувати бойовим конем. Адже основу могутності кіммерійців становила кіннота, озброєна луками зі стрілами, списами та мечами.