Посажу коло хатиниНа вспомин дружиніІ яблуньку і грушеньку,На вспомин єдиній!Бог дасть, виростуть. ДружинаПід древами тимиСяде собі в холодочкуЗ дітками малими.А я буду груші рвати,Діткам подавати…З дружиною єдиноюТихо розмовляти.– Тойді, серце, як бралися,Сі древа садив я…Щасливий я! – І я, друже,З тобою щаслива!
ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ
ГЛАВА 19
Восплач, Пророче, Сине Божий!І о князях, і о вельможах,І о царях отих. І рци:Нащо та сука, ваша мати,Зо львами кліщилась, щенята?І добувала вас, лихих?І множила ваш род проклятий?А потім з вас, щенят зубатих,Зробились львичища! Людей!Незлобних, праведних дітей,Жрете, скажені!… Мов шулікаХватає в бур’яні курча,Клює і рве його. А люде…Хоч бачать люде, та мовчать.Отож львеня те дике! люте!Підстерегли його, взяли.Та, закувавши добре в пута,В Єгипет люде одвели —На каторгу. А люта мати!Спустила друге бісноватеСвоє скаженеє звіря.Та вже такого сподаря,Що гради й весі пожирало.Земля тряслася, трепеталаОд реву львичища твого.Окули люде і цього.Заперли в щелепи удилаІ в Вавилоні посадилиВ тюрму глибоку. Щоб не чутьБуло на світі того рикуСамодержавного владики,Царя неситого…Минуть,Уже потроху і минаютьДні беззаконія і зла.А львичища того не знають,Ростуть собі, як та лозаУ темнім лузі. УповаютьНа корень свій, уже гнилий,Уже червивий, і малий,І худосильний. Вітер з поляДихне, погне і полама.І ваша злая своєволяСама скупається, самаВ своїй крові. Плач великийВомєсто львичищого рикаПочують люде. І той плач,Нікчемний, довгий і поганий,Межи людьми во притчу стане,Самодержавний отой плач!
ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ
Мій Боже милий, як-то малоСвятих людей на світі стало.Один на другого куютьКайдани в серці. А словами,Медоточивими устамиЦілуються і часу ждуть,Чи швидко брата в домовиніЗ гостей на цвинтар понесуть?А ти, о Господи єдиний,Скуєш лукавії уста,Язик отой велеречивий,Мовлявший: ми не суєта!І возвеличимо надивоІ розум наш і наш язик…Та й де той пан, що нам закажеІ думать так і говорить?– Воскресну я! – той пан вам скаже, —Воскресну нині! Ради їх,Людей закованих моїх,Убогих, нищих… ВозвеличуМалих отих рабов німих!Я на сторожі коло їхПоставлю слово. І пониче,Неначе стоптана трава,І думка ваша і слова —Неначе срібло куте, битеІ семикрати перелитеОгнем в горнилі, словесаТвої, о Господи, такії.Розкинь же їх, твої святиє,По всій землі. І чудесамТвоїм увірують на світіТвої малі убогі діти!
