Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 61

Але тільки він хотів було лягти зручніше, як лапи вперлися у щось – вірніше, у когось.

«Хто ж іще їде зі мною? »– злякано подумав Курдуплик. Він широко розплющив свої сірі оченята, і раптом серце його закалатало в грудях.

Спершись на спинку сидіння і підклавши під голову руки, в кареті спав глибоким сном якийсь хлопчина.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Курдуплик навчається гавкати

– Франческо! – прошепотів, затамувавши подих, Курдуплик, але навіть не розчув свого голосу. Він так розхвилювався і так розгубився, що довгенько лише скавчав та вив, як навіжений, наче йому затиснули хвоста в дверях.

Франческо тим часом поворухнувся і посміхнувся уві сні. Напевно, цьому хлопцю з рудуватим великим чубом, що спадав на чоло, наснився якийсь гарний сон.

Курдуплик лизнув хлопцеві руку.

Вперше в житті випало собачці таке велике щастя, і рука здалася йому найкращою річчю в світі. «Я шукав смерті під трамваєм! – картав себе зараз Курдуплик. – Ледве не загинув під візком Франческо. Яка жахлива була б смерть!..»

Від щастя Курдуплик заплющив очі, але відразу ж здригнувся: він боявся навіть на мить відірвати свій погляд від сонного Франческо. Вдоволено постукуючи хвостиком по оксамитовому сидінню, песик поглядав на нього і здивувався не менше, ніж тоді, коли побачив своє відображення в калюжі.

«Дивна річ! Цей хвіст зовсім не схожий на той, що був у мене раніше. Проте ніхто мені не чіпляв іншого, це я наче добре пам'ятаю».

Курдуплик пригадав один випадок з свого життя, про який я вам ще ніколи не розповідав, бо ніколи було розповідати. А було це ось як. Коли ще собачка стояв у магазині, миші відгризли йому хвоста. О, миші там були просто жахливі! Ляльки також частенько страждали від них. Не раз голодна мишва точила їхні чудові перуки, стрічки та клоччяні коси. От там і Курдуплик позбувся свого хвоста. Проте Фея оглядала крамницю і помітила це. Вона так спритно приклеїла нове волосся лялькам, що повигризуваних місць зовсім не стало видно. Тоді ж вона пришила нового хвоста й Курдуплику.

«Маю такого хвоста, – міркував Курдуплик, – що не відірвеш, як латку. Це вже не яка-небудь ганчірка... » І собачка почав крутитися, намагаючись зловити хвіст передніми лапами. Він так закрутився, що й не згледівся, як наштовхнувся на Франческо. «От я вітрогон! – став докоряти собі цуцик. – Тільки й бракувало, щоб я штурхав хлопця. Але ж рано чи пізно, а йому все одно треба вставати», – виправдовувався Курдуплик.

Зараз Франческо вже спав не так міцно; він крутився, повертався, потягався, ворушив губами, наче хотів щось сказати. Очевидно, він випливав із свого глибокого, як море сну. Курдуплик це помітив і вирішив, що Франческо і сам прокинеться. Тому він почав шептати:

– Вставай, вставай! Вставай, Франческо! Я вже відколи сиджу тут, а ти хоч би раз глянув на мене. Зараз вставай, бо вже час!..

Франческо кліпнув очима і одразу ж примружив їх: срібне сяйво ранкових променів засліпило йому очі.

– Де я?..– здивовано запитав сам себе хлопець, не пригадуючи спросоння, що трапилося з ним вночі.