Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 49

– А я не люблю томатного соусу, – відповів Франко.

– Любий друже, мені він теж не дуже до смаку. Мені зараз так пече від нього. Але нічого іншого там не було. Ну, до побачення! Подзвони ще завтра в цей час. Якщо не спатиму – побалакаємо трохи.

Франко ще довгенько відповідав на телефонні дзвінки і розмовляв. Скільки людей не могло заснути! Були серед них хворі, яким біль завдавав муки навіть уночі. Були діти, що, як і він, без вечері полягали спати. Були старі, що не могли заснути від сумних думок (а від них сон тікає з неймовірною швидкістю). Не спали ще й люди, які працювали вночі: робітники біля доменних печей, робітники на електростанціях та газових станціях, нічні сторожі, пекарі, які місять вночі тісто, щоб до ранку напекти свіжого хліба.

«А так здається, ніби місто вночі спить», – міркував собі Франко.

Олівці почіплялися до телефонного проводу, щоб підслухати розмови Франко, але швидко всі поснули. Франко обережно, щоб не побудити їх, поклав усіх у коробку 1 закрив. А щоб на них не натрапила Миша, якби вона все ж наважилася вилізти з нори, хлопець заховав коробку собі під подушку. Намальовані Олівцями різні фігурки одна по одній вернулися до своїх аркушів паперу, і в кімнаті стало зовсім тихо. Франко погасив світло і довго щ| лежав з розплющеними очима. Він нічогісінько не бачив проте йому весь час ввижалося, ніби в кімнаті повно людей Немов усі ті, з ким він розмовляв по телефону, посходилися тепер у кімнату, щоб він не нудьгував.

Нарешті сон здолав Франко, і він спокійно проспав щ світанку.

Коли мама вранці йшла до кухні, щоб зварити ячмінної кави (справжня кава була для них задорога), то побачила на столику аркуші паперу з чудесними малюнками Мама ніжно подивилася на них і всміхнулася. «Мій син буде художником, – подумала вона. – Не пошкодую нічого, щоб вивчити його. Занедбати такий талант – великий гріх».

Вона ніжно погладила голівку хлопця, який спросоння поворухнувся, і пішла в кухню.

Дуже шкодую, друзі, що не маю змоги розповісти про Франко все до кінця. Чи ж стане він художником? А чи може, працюватиме там, де йому не подобатиметься. аби тільки заробити на прожиття? Хтозна... Адже не всі роблять те, що їм хотілося б. Один мій знайомий працює підмітайлом, а прагнув бути музикантом.

«Я понад усе хотів навчитися грати на скрипці, – розповідав мені цей бідак, – та замість скрипки доводиться тримати в руках ось цей інструмент... »

І він показав мені довгу мітлу.