Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 45

– Де там хороший! – заперечив Зелений. – Раз йому вечеряти не дають, значить, він хлопець поганий.

– Ні, – пояснив Франко, – це значить, що у нас нема чого їсти. Мама дуже рано поклала мене спати, сподіваючись, що сон прожене голод, а воно трапилося навпаки: голод прогнав мій сон. Та я вже цьому навіть радий, адже мені так було цікаво спостерігати, як ви пролазили крізь шпарку в дверях. Ви знаєте, я ще жодного разу в житті не одержував подарунків од Феї. І ви для мене найкращий подарунок, адже я мрію стати художником.

Франко промовив це так щиро, що всі Олівці, пританцьовуючи, наввипередки підбігли до нього, задоволені, що їх так високо цінує хлопчик. Жовтому та Зеленому взагалі досить було почути одне лагідне слово, як вони одразу забували про свій поганий настрій і ставали чудовими кольоровими олівцями.

– Якщо хочеш стати художником, – озвався Коричневий, найспокійніший з усіх кольорів, – раджу тобі малювати сільські краєвиди. Для цього завжди бери мене.

– А мені байдуже, що будеш малювати, – озвався Синій. – Тому що картин, де б не було хоч клаптика неба, взагалі не буває.

– Хлопці, знаєте що? – вигукнув Червоний, який відзначався винахідливістю. – Навіщо нам даремно витрачати час на пусте базікання? Я щось надумав...

– Ну, кажи...

– Франко все одно не спить, то чому б не розважити його трошки? Давайте йому що-небудь намалюємо...

– Оце здорово! Давайте!..– вигукнув франко. -– Подивіться, он там, на столі, має бути чистий папір. Звичайно, то не справжній папір для малювання. В ці білі аркуші крамар загортає каву, а я розгладжую їх і на них малюю.

– Я починаю перший! – урочисто заявив Чорний. Він розстелив аркушик на тумбочці, що стояла біля ліжка, і затанцював на білій поверхні. Незабаром на папері чітко окреслилося дерево з гіллям. Як тільки він закінчив, на аркуш скочив Коричневий і швидко замалював стовбур та гілки, а Зелений сумлінно поначіпляв на гілочки листочків.

З подиву і радощів Франко заплескав у долоні, але Жовтий зморщив свого носа (я й сам гаразд не знаю, де в олівців ніс, але те, що Жовтий зморщив свого носа, – щира правда).

– Цей малюнок не відповідає теперішній порі року, – зауважив він. – Кому не відомо, що взимку на деревах нема листя. В цю пору року можна лиш де-не-де побачити сухі пожовклі листочки.

– Ти забув про сосни та ялини, з яких ніколи не опадає глиця!

– А я щось краще надумав! – оголосив Синій Олівець. Він узяв аркуш паперу і накреслив на ньому якесь дивовижне коло. Через кілька хвилин вийшла гарна прегарна Синя Корова. На подив Франко, вона приємно замукала, теленькнула синім дзвоником, що висів у неї на шиї, підвелася з паперу і затупала ратицями по тумбочці.

– Чудеса! – вигукнув захоплено Франко. – От якби і я вмів малювати живі речі! Все, що я малюю, залишається на папері і ніколи не оживає!

– Му-у-у! – приємним голосом заревла Синя Корова.

– Може, вона хоче дати молока? – спитав Франко. – Коли корови ревуть, вони хочуть, щоб їх доїли. А я не вмію доїти корів.

На допомогу хлопцю прийшов Коричневий Олівець який знав сільське життя. Молоко Синьої Корови було чудового синенького кольору.