Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 26

– От якби його звали Франческо, тоді б... – знову зітхнув Сидячий Пілот. І раптом йому спала на думку блискуча ідея:– Тільки один Курдуплик може дізнатися, що це за хлопець. Йому досить обнюхати східці – і він скаже, чи це Франческо, чи ні. І

– Цілком правильно! Значить, я матиму щастя/познайомитися з усім вашим товариством?

– Воно-то й так, – розпачливо промовив Пілот, – але як це раптом Франческо міг попасти сюди? Адже його сліди закінчилися посеред площі. І

Пам'ятник посміхнувся у вуса і лагідно промовив;

– Бачу, всі ви ще мало знаєте дітей. А то ви здогадалися б, що вони люблять під'їжджати на підніжці трамвая. їм це заборонено, та все ж таки дітвора порушує інколи правила. Втім, стривай, я згадав: якраз учора цей смаглявий хлопчина проїжджав на підніжці, і його зсадив отут, поліцейський.

– Тоді нема чого й сумніватися: це був Франческо! – радісно вигукнув Сидячий Пілот.

– Гаразд! Якщо так, то не гай часу. Лети мерщій по своїх друзів! – сказав Старий Патріот.

За п'ятнадцять хвилин усі мандрівники (без Генерала та Канарки, звичайно) були вже біля підніжжя Пам'ятника, або, вірніше, – біля ніг коня, і нетерпляче стали чекати, що скаже Курдуплик. А собачка схвильовано бігав сюди й туди по східцях і так ретельно нюхав, неначе хотів повтягувати в ніс важкі мармурові плити. Насправді він уже давно нанюхав подерті підметки Франческо, але хотів ще й ще раз пересвідчитися.

«Нарешті ми знову натрапили на твій слід! »– тішився в душі Курдуплик.

– Ну? – нетерпляче вигукнув Капітан Півбороди.

– Його сліди! – заявив Курдуплик. – Франческо знайшовся.

– Ура! Тисяча трикутних китів! Ура!

Хтозна, де Капітан Півбороди бачив «трикутних китів», яких ніколи не було і не буде на земній кулі. Від захоплення він, бачите, просто вже не тямив, що кричав.

Старий Патріот теж був щасливий. Десь високо в темному нічному небі, серед танцюристих сніжинок, пролунав його сміх. Кінь аж здригнувся.

– Це добре, присягаюсь! – сказав Пам'ятник. – Простої, чудово!

Командир полку олов'яних солдатиків дав наказ Відзначити цю знаменну подію концертом полкового оркестру, ї тут трапилася ще одна нечувана й небачена річ. Тільки-но оркестр заграв один із своїх бадьорих полкових маршів, як кінь відірвав копита від п'єдесталу пам'ятника і затупав у такт музиці. А в Старого Патріота зразу ожило в грудях серце.

– Ура! – захоплено вигукнув він. – Геть з Італії, чужинці! [5] Ура! – захоплено вигукнув він. – Геть з Італії, чужинці!