Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 11

– Що за дивина! – тремтячи від страху, шепотіла Фея.

– Тут нікого нема, синьйоро баронесо, – промовила служниця, цокотячи зубами і тримаючись обіруч за спідницю господині.

– Сама бачу. І нема чого так тремтіти...

– Я не тремчу, синьйоро баронесо. Це, мабуть, десь землетрус трясе.

– Голуба Стріла зникла, – сумно промимрила крізь сльози Фея. – Зникла, і сліду не стало.

Та залишмо цих бідних бабусь, хай вони ще раз обнишпорять усі закутки в коморі, а самі ходімо за нашими друзями. Вони, певне, ще й гадки не мають про те, які пригоди чекають на них. Я ж усі ті пригоди знаю від, початку й до кінця. Є серед них веселі, та є й страшні. Отож слухайте, що було далі.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Жовтий Ведмедик виходить на першій зупинці

Пригоди почалися зразу ж після того, як наші друзі опинилися по той бік стіни. Перший зняв тривогу Генерал. Він, як ви вже помітили, був запальний, завжди з усіма заводився та встрявав у всякі суперечки.

– Мої гармати, – голосно почав він, підкручуючи свої вуса, – мої гармати заіржавіли. Щоб їх прочистити, треба невеличкої війни. Хай поганенької, аби війни, щоб погуркати з гармат хоч хвилин п'ятнадцять...

Від цього бажання він не відступався, воно сиділо в його голові, мов цвях у тину. Тільки-но наш Генерал ступив по той бік стіни, як раптом вихопив шпагу, закрутив нею над головою і крикнув мов навіжений:

– До зброї! Тривога!

– В чім річ? Що сталося? – перепитували один одного солдати, що не помітили ніякої небезпеки.

– Онде ворог, хіба не бачите! Всі до зброї! Зарядіть гармати! Приготуватися до бою!..

Зчинилася небачена метушня. Артилеристи ставили в бойовий порядок гармати, солдати заряджали гвинтівки, офіцери громовими голосами вигукували команди і, наслідуючи Генерала, також підкручували собі вуса.

– Тисяча глухонімих китів! – гримнув Капітан Півбороди з палуби свого Вітрильника. – Накажіть негайно поставити кілька гармат на борт мого корабля, а то мене пустять на дно...

Машиніст Голубої Стріли скинув берет і почухав потилицю.

– Не тямлю, як це можна піти на дно. Я ж добре бачу, тут вода є тільки у мисочці, а під Вітрильником – кам'яна долівка.

Начальник Вокзалу суворо поглянув на Машиніста.

– Раз синьйор Генерал каже, що з'явився ворог, – значить, так воно і є. Тож замовкніть. Генерал краще знає, що треба робити...

– Я бачу, я також бачу! – крикнув згори Сидячий Пілот, кружляючи на своєму літаку поперед усіх.

– Що ти там побачив?

– Кажу ж – ворога. На власні очі бачу його!

Всі Ляльки з переляку поховалися у вагони Голубої Стріли. А Лялька Роза залементувала:

– Ой синьйори, зараз почнеться війна, а я ж тільки-но зробила собі нову зачіску на півроку. Що ж тепер буде з моїми кучерями?..

Генерал наказав горністу сурмити тривогу.

– Всім мовчати! – скомандував він. – А то не чути моїх наказів...