Читать «Плетиво (Збірка віршів)» онлайн - страница 5

Юлія Баткіліна:

Жовтим і теплим стану я, Жовтим і теплим, Я – каченя, народжене в час припливу, Я – чаєня в гнізді у пісках солоних. Скоро відтане землі життєдайне лоно, Біла гора відпустить зелену гриву, Жовтим і теплим стану я, жовтим і теплим. Скаженим темпом довгим відлунням в пагорбах стане танець, теплими квітами стане мій перший виліт. Світ обертає наше живе горіння, Світ обертає всяке живе створіння, море живе прокидається, чайки квилять. Довгим відлунням в пагорбах стане танець. І сніг розтане.

Марія Микицей:

І сніг розтане. Навіть якщо Це тільки сон на горі холодній Всіма вітрами скаженими наскрізь прошитий Як ниткою білою що сріблом у витті вовчому міниться памороззю химерною на руків’ї меча між скель застиглого лабіринтом без входу і виходу і вічної молодості відлунням яке ніколи тобі у очі не зазирає губами ледь теплими прошепочи пальцями замерзлими намалюй у холодному повітрі моє ім’я. і ти побачиш що трапиться

Юлія Баткіліна:

Ти побачиш, що трапиться. Вперше, і вдруге, втретє — так вимовляють свідчення і закляття. Так дітлахи ховаються в очереті, кожен – володар снів, від страху закляклий. Так відчиняють іржаву браму назустріч пану, так із скрипучих піхов клинок виходить… Леле мій, брате мій, друже, не все пропало, досі весна і сонце встають на сході. Досі тримають слово, хто звик тримати, хижі клинки сталеві і автомати.

Марія Микицей:

хижі клинки сталеві і автомати. І навіть ночі найдовшої буде замало Щоб оспівати їх мужність і їх звитягу Біля вогнів жертовних до самого неба До зірок прекрасних на їхню честь названих І голоси жіночі пахучі як коси в любистку викупані Легенди про них складатимуть Перучи сорочки вишивані у стрімких потоках холодних

Юлія Баткіліна:

Перучи сорочки вишивані, співали камінню, мосту і лататтю, В сорочках вишиваних виходили на береги до багаття. А на вишивці – сонця квіткові, казкові птахи. Хто торкнеться лихий? Вирушаючи в путь, напинали знамена і білі вітрила, Бо печаль гостювала у нас, але нас не скорила. Всі колись залишаємо світ, наче сонце вночі, як іде на спочин. Наші стиглі життя у саду, золотаві, бокаті. Наші стиглі життя у саду, садівник у дорозі. Виглядайте коханих зі шляху, стрічайте на розі, виглядайте усіх, хто пішов у піснях і тривозі, і вітайте у хаті.