Читать «Плетиво (Збірка віршів)» онлайн - страница 4

Марія Микицей:

І мій крик наче спів під який крижані кораблі йдуть під воду у теплих далеких морях і мій спів наче гнів що по собі лишає лиш попіл так схожий на сніг що ніколи не тане й яким вже ніщо не напишеш дочекайся весни – це єдина порада чи просьба чи навіть це назва якоїсь нової планети на якій все почнеться спочатку і навіть без нас

#плетиво_пошуку_сонця

Юлія Баткіліна:

Зима іде котячою ходою, Блакитноока, сильна, біла, хижа. І ти неначе сам, ніхто не вижив, Нема для кого поспішати з дому. Здається, світ великий і ворожий, І ти один, і вітер за шибками. І всіх поперетворено на камінь. Іде зима, співає і ворожить. Дзвенить світами крига, крига, крига… І так допоки трохи не оклигав…

Марія Микицей:

І так допоки трохи не оклигав Як не оглухнеш від замерзлих звуків Що навіть товсті шиби не рятують Що невідомо чи колись ще стануть Стіною водоспаду поміж скель І брамою з мечів непереможних Яку відчинить тільки слово принесене на крилах птаха Останнього з-поміж птахів Перед світанком

Юлія Баткіліна:

Перед світанком світ стає, мов плівка, прозора і тонка, легка, зникома… Отут, де крапка, мала б бути кома, за кригою – води тоненька цівка. Розсипана отрута порошком, а перед світанком сіре все і сніжне, ніхто різниці вже не помічає — то чашка смерті чи горнятко чаю? Ми місто залишаємо на тижні або на миті довгі і печальні? Перед світанком мариться весною, і передсмак її тонкий, солоний, а ми вже підставляємо долоні, і ясно все з тобою і зі мною.

Марія Микицей:

і ясно все з тобою і зі мною чи лиш здається нам? а звідки знати хто нам скаже правду що все найгірше вже давно позаду і темні стіни тільки тіні залишать в наших спогадах що сніг за нами замете сліди і неможливість повернення? І наші голоси – такі тремкі такі щасливі Нарешті зацвітуть? І крига скресне І ріки вийдуть з берегів і сонце знову стане Жовтим і теплим