А якщо не віриш і її долоням,і не віриш світанку, який лишив,то повір дощам, бо вони солоні,то повір зітханню у скрипі шин.Заспіває вітер – вона заплаче,заплете, як стрічка її, дорога…Відведе біду, захистить, неначети в бога.Вбога…Мабуть, всі закохані ждуть привіту,через одного – ні листа, ні коми.Та обличчя грудня цілує квітень…Не кажи нікому.
Марія Микицей:
Бо немовлене має найбільшу силуа несказане має найпрозорішу ніжністьСніги до неба перетворить на квітиДим над містом стане легким серпанкомТи тільки дочекайся ти тільки не зникниСлідів на воді не знайти нікомуІ світло зірок далеких і тьмянихТобі не вкаже дорогу до домуХіба тільки голос полетить за вітромУ сні такому що ніколи не снитьсяХіба тільки мигне хвостом розкішнимЗа пагорбом далеким руда лисиця
Юлія Баткіліна:
Все лисиці старій відомо – неприкаяна воля ночі,Хижі зуби старого лісу, хижий хрускіт старого хмизу.Хочеш – і тявкни на сивий місяць, ляж і рани свої зализуй,Хочеш – вийди в нічні провалля і до бійки шукай охочих.Все відомо старій лисиці, смак чужої гіркої крові,теплі нетрі старого бору, темні нори в піску цупкому.Хай мисливці виходять перші, хай знаряддя у них готові.Обернулась лисиця тінню – не поможуть вони нікому.Ніч, безумство, п’янке залізо.Хижий хрускіт дрібного хмизу…
Марія Микицей:
і до перших променів сонця ця гонитва буде триватиі ніхто не вполює нікого і ніхто не втече назавждизачароване коло танцю недописана фуга жовтняяк раптово це все минає як світліє на сході небоі дерева відходять повільно за ріку а потім за обрійзалишаючи нам цю осінь як трофей на найдовшу пам'ятьпро минуле яким не жити про майбутнє якого не будепро дива яким не знайшлося місцяу дорожній порожній валізі
Юлія Баткіліна:
А тоді – листопад.Нелегка увертюра морозу,Невелика, скупа,Після віршів прочитана проза,Мить чадного півсну, коли ти ні хвилинки не спав.Розступається смог,Пропускаючи білий світанок.Що, як ми помремо?Забувайте обличчя коханок,Пам’ятайте «люблю» усіма із невивчених мов.Ти не жовтень цідив,Полиновий розбавлений осад.Залишає садиХвора осінь, розхристана, боса,Залишає на білій траві свої чорні сліди.Хто ти? Лис?Повертайся у ліс.Хто ти? Воїн? На чати.Всі слова замалі,та я хочу одне – прокричати…
