Крім надійної зброї, товаришів і удачі,Поки землю гризе вогонь, поки мир не квітне,Нехай знайдеться в тебе щось – невелике начеІ непомітне.Оберіг старовинний – прадідова робота,Чи то шепіт старих дубів у старому лісі,Чи малюнок того, хто уже переріс своє фотоі метр вісім,якщо це лист від неї чи навіть просто від когось там,аби ти читав.Якщо це прапор, де наші стануть, напнуть намети,Якщо це спогад – вона, туман, світанкова тиша,Якщо це прикмета справжніша за всі прикмети,Найважливіша,Якщо це той бог, що ходив по водах, як по траві —Нехай він.Оце і є моє побажання – нехай не чудо,Просто так, невелике щось – ні на що не схоже,Але хай ця штука в потрібну мить із тобою будеІ допоможе.
Пісня про розлуку
Кому не щастило сильно, кому накаркали…Вокзальні собаки, хижі, немов шакали.Він просить її, щоб не бачилась із пліткаркамий чужим ні у якому разі не відмикала.Ні душу, ні гаманець, ні тим паче паніку,оскільки від паніки можна усе забути.По звичному курсу на північ ідуть титаніки,бійці – під Крути.Нехай собі там летять, як завгодно, ворони,нехай там собі затьмарять сльозливе небо.Чи ж він від дурної кулі не заговорений?Хіба не при ньому все, що в дорозі треба?Цей світ затісний, крихкий, наче та цукерниця.Цей світ – мілина світів, тут плавучі міни.Та каже він, що повернеться – і повернетьсянеодмінно.
Цей світ затісний, крихкий, наче та цукерниця
Марія Микицей
ПОЧАТОК
ці вічні мандри крізь пітьму і холодщо є водночассяйвом і теплом —рука в руціобійми дообіймів —кружлянняобертанняповертанняповерненнятрави у квітиквітів у росуроси у сльозищо на завтраснігомукриють землюденайглибші рікитечуть гарячимсвітломдесамі стаємвідлуннямсвітлаі початкомсвіту
