Читать «Петрусь химородник» онлайн - страница 3

Коли дух оселі зближається з кимось із хатніх і той може його бачити та чути, то він просто змушений стати трішки ближчим для всіх домашніх. Дрім вибрав подобу кота, бо цапів він не любив. Чомусь домовичок умів перекидатися тільки на тих двох. Чому, Петро не дуже розпитував, бо домовики не люблять запитань. Звісна річ, кота хлопчик назвав Дрімом. Мама одразу погодилася на таке чудернацьке імення, і лише тітка сердито буркнула щось собі під ніс.

У Петруся нема близьких приятелів. Мешкає хлопець на вулиці, що веде до лісу. Куток їхній так і зветься — Лісовий. Так склалося, що сусіди в нього — самі дівчата. А які з них друзі — «хі-хі» та «ха-ха» в голові. Та й, чесно кажучи, не дуже вони хочуть приймати Петруся до свого гурту. А йти в село, щоб знайти приятеля, — то не діло. Тож Дрімова поява в його житті стала святом. Хлопець дуже пишався, що такого особливого, такого розумного приятеля ні в кого немає.

Дрім — мудрий і поважний, розважливий та добрий. То він навчив Петра залишати для хатніх духів їжу під лавою, найкраще — кашу. Аякже, таке частування щире, і духові приємно.

— А ще, — вчив Петра Дрім, — треба задобрити й Лісовика. Ви ж по лісові дари ходите? О!

Відтоді Петрусь щовечора залишає на пеньку, який зостався від убитого блискавкою явора, окраєць чорного житнього хліба та горнятко молока. Це для Лісовика гостинець, щоб його, прихилити до себе.

Диво-дивне, але вранці хліб таки щезає, й молоко також. Тітка Олена щоразу глузує з Петра, каже, що то собаки з’їли хліб та випили молоко. А от мама лагідно всміхається й усупереч тітчиному буркотінню дозволяє Петрусеві й далі так чинити.

Дрім познайомив Петруся і з рештою невидимих звичайному людському оку хатніх мешканців.

— Тому, хто бачить небачене і чує нечуване, не завадить знати та відчувати те, що він бачить, — не зовсім зрозуміло промимрив Дрім.

Під піччю живе Пічник, той самий статечний панок у білому з вогником-трісочкою. Йому завше ніколи. Вночі здебільшого сидить у комині, стереже вхід у хату від Злиднів, які так і пнуться влізти до оселі й нашкодити. Вдень допомагає варити їсти і, звісно, береже піч. Пічнику не дуже подобається, що Дрім знається з людиною, одначе він тільки шморгає носом та час від часу підозріло позирає в бік Петра, наче хоче переконатися, що та мала людина його насправді може бачити. На покуті мешкає Покутник. Також вельми заклопотаний, здебільшого роздумами, чоловічок. А от якими, Домовик так і не відповів, лише багатозначно почухав потилицю. Однак запитати самого Покутника про це Петрусь не може, бо то особливий дух. Навіть не для всіх духів видимий.

Крім хатніх охоронців, є ще й дворові. І коли вже стало зовсім тепло, Дрім познайомив хлопчика з ними. Більшість з них між собою родичі. Живуть тут з прадавніх часів. Коли ще й села цього не було, а тільки ліс.

— Якось прийшли в сі краї люди, побудували оселі, та наймудріші поміж них домовилися з духами землі про мирне співжиття. Тоді ще всі люди могли нас бачити. А хто не домовився, то й досі має справу з не дуже чесними на руку та вдачу духами. А що, хлопче? І серед нас, як і між людьми, є всякі: і паскуди, і відступники, і злодії, і кровопивці, і душогуби трапляються. От ми, хатні духи, прихильні до людей і бережемо ваші оселі від усяких зайд. Тіко не тре’ нас боятися й злити не тре’, місця ж у світі всім вистачить. Бо світ наш, парубче, не тіко те, що бачить людське око, а й те, чого воно не може вздріти.